Всім привіт, хочу вам розказати свою історію. Мені 58 років, чоловіка уже давно немає, а декілька років тому, мій син одружився. Він у мене єдина дитина, тож як могла брала участь у їхньому житті, звичайно, не переходячи рамки дозволеного. Після весілля, невістка швидко завагітніла. У мене ця новина не викликала надто радісних емоцій. Але я привітала дітей, сказала, що дуже за них рада. Потім цю тему я закрила. Періодично з ввічливості цікавилася станом майбутньої матері, от і все.
Зараз невістка уже народила двох й збирається народжувати й третього, при цьому постійно скаржачись як їй важко. З першим внуком я все ж допомагала як могла, і сиділа, і грошей помалу давала, з другим у мене ентузіазм трохи згас, хоча теж щось робила, а з третім взагалі не збираюся няньчитися. Я ж відпочивати повинна нормально, інакше ноги простягну, якщо буду в будні працювати, адже на пенсію до тепер не вийшла, а замість вихідних за спритними онуками бігати.
Тож одразу відмовила, сказавши, що зі старшими онуками більше сидіти не хочу. Мені це складно робити, оскільки потрібно доглядати за вдома маленькими дітьми, а мені це і в молодості давалося важко, зараз нерви вже набагато гірші. Причину синові не озвучила, просто сказала, що не посиджу.
Я просто хочу спокійно жити за власними розпорядками. Немає зараз в мене тяги возитися з дітьми, сили уже не ті, хочеться присвятити більше часу собі на старості років, трохи побачити світ. З плином років робота нянькою не приносить задоволення, і навіть той факт, що онуки тіло від плоті мого сина, ситуацію не змінює.
Син із невісткою на мене образилися і тепер спілкуються крізь зуби, адже вони втратили безплатну няньку для своїх дітей. Я нав’язуватись теж не буду, у них своє життя, у мене своє. Дурна сварка, але себе винною не вважаю, внуків не я народжувала.
