Я закохався в Ярославу, коли мені було 23 роки, а їй лише 16. Вона сестра мого найкращого друга. Хоч ми часто спілкувалися та зустрічалися у спільних компаніях, дещо більше почало розвиватися не одразу. Спершу ми почали більше листуватися у соціальних мережах, потім гуляти лише у двох і врешті-решт ми призналися один одному у почуттях.
Я розумів, що вона ще дитина, навіть школу не закінчила. Але з нею було дуже затишно, ми мали багато спільних тем для обговорення, наші смаки збігалися. Ми часто відвідували театри та виставки. А чи ви знаєте багато дівчат, які можуть обговорювати картини Ботічеллі?
Через рік наших стосунків, Ярослава повідомила, що вагітна. Я не знав, що робити. Точніше, подальший сценаріїв був зрозумілим – одружитися і забрати її з дитиною до себе, працювати щоб забезпечити, – але їй ж лише 17! Вона от от закінчила школу, повинна була вступати в університет, вчитися і розвиватися, а не бавити маленьку дитину.
Ми зібралися сімейним колом для обговорення : я з Ярославою, мої та її батьки. Матір з батьком дівчини виглядали навіть щасливими. Вони, здається, були й не проти онука, незважаючи на юний вік дочки. Сказали, що довіряють мені, а в житті різне трапляється, головне не покидати один одного.
А потім вступили мої рідні. Мати була глибоко обурена, що я повинен «перекреслювати» своє майбутнє через якусь дівицю і її дитину. Матір навіть сказала, що потрібно ще довести моє батьківство. Я був шокований, не знав, що вона таке може думати про мою кохану Ярославу. Дівчина тим часом сиділа вся у сльозах.
Майже рік ми з ними не спілкувалися. Я жив разом із Ярославою, працював, її батьки нам допомагали і всі ми очікували на народження дитини.
Спекотного літнього дня з’явився на світ мій Андрійко. Звичайно, ми повідомили моїх батьків про народження онука. Вони приїхали миттєво. Взявши дитину на руки, матір виглядала справді щасливою. Тепер бавиться з внучам цілими днями, хоч була проти нього.
