Якось моя старша чотирнадцятирічна донька гуляла з подругами у великому торгівельному центрі та випадково знайшла мобільний телефон – Iphone 12 Pro. Уявляєте? Звісно вона принесла його додому, її трусило від радості од такої модної та коштовної знахідки. Вона дуже давно мріяла саме
про айфон, всі вуха нам з чоловіком пропікала про нього, але ми, на жаль, були не змозі витратити такі шалені кошти, по суті, на телефон, як на девайс. Тому обіцяли їй подарувати подібний тільки на шістнадцятиріччя.
Вдома я одразу їй сказала, що залишити телефон собі і почати ним користуватися це погана ідея та геть неправильне рішення, тим паче це не так просто. Його потрібно розблокувати, а це роблять тільки спеціальні майстри. І, ясна річ, що зараз мобільний телефон для людини – це все життя. Там і фото, і платіжні карти, документи, записи, відео… Що казати, загубити телефон, а тим паче айфон – це кошмарний сон будь-якої людини, дарма, що навіть заміжньої.
Тим паче я маю такі принципи, що всі знайдені речі чи гроші потрібно завжди, по можливості, повертати власникам. Вони не принесуть жодної користі та щастя, та й по законах життя, можна втратити в декілька разів більше…
Звісно, донька спочатку обурилась, навіть захлюпала носом, але ми все-таки переконали її, і вона все зрозуміла, хоча зітхала ще десь з пів години.
Телефон був повністю розряджений, і нам довелося пошукати зарядний пристрій по сусідах. Коли він повністю зарядився, ми включили його, і стали чекати на дзвінки господаря, бо самостійно подзвонити ми не могли, це ж айфон!
Перший дзвінок був лише наступного дня. І це був, на жаль, не власник. Так ми дізналися, що господаря звати Філіп. Ми попрохали людину, якось допомогти нам повернути річ, бо людина, мабуть, хвилюється.
Через три години, на телефон подзвонила дівчина, представилася помічником пана Філіпа, і попрохала привезти його, продиктувала адресу.
Ми з чоловіком були дещо здивовані, бо думали, що власник сам, в будь-який час доби самостійно прийде. А ні…
Наступного дня ми разом з донькою поїхали за вказаною адресою. Там виявився новий сучасний кардіоцентр. Скрізь було чисто, персонал в красивому медичному одязі, всі ввічливі. Відчувався високий рівень лікарні.
Нас провели в приймальню генерального директора, люб’язно запропонували сісти, пригостили мене кавою, доньку – смачними сухофруктами, водичкою. Нам довелося трохи почекати, бо в кабінеті був якийсь важливий консиліум. Через хвилин сорок нас запросили. Виявилось, що телефон, який знайшла моя донька, належав самому генеральному директору, головному лікарю та власнику цієї надсучасної лікарні! Він загубив його, коли з малечою був у розважальному центрі. І, навіть не сподівався, що його хтось коли-небудь поверне. Філіп Скофілд був дуже вражений нашим вчинком, він від щирого серця подякував доньці, потис їй руку. І на останок подарував велику суму грошей, бокс з вітамінами, буклетами та візитівками.
Щастю моєї Маринки не було меж… Вона пишалася собою, що вчинила правильно, як і подобає кожній людині, що не спокусилася на легку знахідку. І отримала таку щедру вдячність. Зробила добро й допомогла людині.
Звісно, я спочатку не хотіла брати гроші, але Філіп був непереконливий. Тому ми з чоловіком вирішили здійснити мрію Маринки – купили їй такий омріяний айфон, трохи нижчий класом. Але, ж мрії повинні збуватися! Дівчина цього точно заслужила. Нехай тішиться!
На наш жаль, ця історія з телефоном і лікарнею не лишилася безхмарною. Після перенесеного ковіду в мене почалися проблеми зі здоров’ям. Я вимушена була звернутися до пана Філіпа за допомогою щодо хвороби серця. І ця свята людина одразу пригадала нас і допомогла ! Мені провели майже безплатне обстеження та зробили вкрай складну операцію на серці з дуже і дуже великими знижками. Правду ж кажуть, що добро завжди повернеться, навіть тоді, коли не просиш і не чекаєш.
