Я познайомився зі своєю дружиною років 20 назад, чесно кажучи, точно уже не пригадаю, адже ми разом зростали, жили по сусідству, ходили до однієї школи. Спершу все починалося із дружби, котра стрімко переросла у дещо більше.
Настя була надзвичайно скромною та тихою дівчиною, а мені це і подобалося. Ну не хотів би я зустрічатися з гучними персонами, які лише те і думають, як привернути б увагу навколишніх. У нас з коханою все розпочалося та продовжувалося спокійно. Можливо, таке комусь здавалося б нудним, проте для мене це стабільність та впевненість у завтрашньому дні.
І ось, рік назад у нас народився син. Я так мріяв про нього! Хотів виховати справжнього мужчину, разом ходити на рибалку, грати у футбол, збирати квіти для нашої мамусі! Щоправда, після народження дитини стабільність у стосунках похитнулася.
Дружина помітно стала відсторонюватися від мене. Ми намагалися не створювати конфлікти, проте майже завжди це не вдавалося. Не допомагало навіть ігнорувати всі її зауваження та мирно виконувати прохання, атмосфера ставала дедалі неприємнішою. Я розумію, що скоріш за все так вплинули на неї пологи, післяродова депресія, але ж вона сама не хоче піти до лікаря, навіть зі мною.
Анастасія почала розкидати дитячі речі, псувала іграшки, потім зовсім сказала мені провалювати разом із сином, він, мовляв, дратує її своїм плачем. Я злякався і поїхав тієї ж миті до своєї мами разом із Данилком на руках. Дружина сама приїхала до нас десь через години дві, коли стала спокійніша, та попросила пробачення.
Не знаю, що робити у такій ситуації? Воно пройде само чи їй терміново потрібна допомога? Зараз усі справи з дитиною я взяв на себе: годую вночі, поміняю підгузки, гуляю з коляскою, намагаюся давати дружині максимальний відпочинок. Уже думаю, можливо, варто оформити декрет на себе, а вона нехай виходить на роботу, між людьми буде, спілкується. Що думаєте?
