З майбутньою дружиною мене познайомила однокласниця, Марина, яка вже дружила з Оленою понад 5 років. А зустрілися ми на її дні народженні, куди однокласниця покликала всіх своїх друзів. До слова, про Олену я чув багато разів з уст Марини, проте дівчина виявилася дуже скромною, невисокого росту, зовсім не такою, як я її уявляв. Та все ж, чомусь, вона мені відразу сподобалася. У нас склалася велика та весела компанія, ми часто проводили час разом, але насправді знадобилося ще багато років, щоб ми з Оленкою дійсно зрозуміли, що не можемо один без одного.
Романтичні стосунки, побачення тривали ще 4 роки, перш ніж я запропонував своїх коханій руку і серце. Після заміжжя Олена переїхала до мене на квартиру, яку мої батьки придбали нам на весілля, і ми стали жити як справжня сім’я. Чесно кажучи, я одразу хотів дітей, проте дружина все казала, що ще рано, потрібно зачекати, встати на ноги, збудувати кар’єру, придбати ще одне спільне житло, відправитися у подорожі й ще багато-багато причин. Ну ж не буду її змушувати народжувати, тож просто змирився з її позицією.
У коханої є ще старша сестра, в якої уже двійко прекрасних дітей: дві дочки. Нещодавно вони приїхали до нас у гості та провели декілька днів разом з нами. Так от Олена тепер увесь час намагається приділити їм якомога більше уваги. Всі вихідні дівчатка проводять у нас, ми їздимо у кіно, парки, зоопарки, атракціони – бавимо немовби рідних. За щораз дружина купує їм дорогі подарунки, буває, що весь день проведе за плитою, щоб наготувати багато смаколиків. Я ніяк не можу цього зрозуміти. Навіщо настільки піклуватися про чужих дітей?! Краще б уже народили своїх, а то витрачаємо всі кошти та сили на племінниць. Ні, я, звичайно, дівчаток люблю, але хотів би бачити їх не більш як на свята.
Сестра Оленина, напевно, лише радіє, що може мати вільні вихідні. Головне від неї немає жодної вдячності, хоч би усно виразила, а то привозить дітей, залишає і слова не скаже. Я просто не розумію, навіщо це моїй дружині взагалі. Хотів уже поговорити з нею, переконати, що племінниці мають своїх батьків, а ми повинні турбуватися лише про себе і свою сім’ю. Проте та навіть слухати не хоче, мовляв, дуже любить дівчат і хоче бути найкращою тіткою для них.
От що мені робити? Як вчинити у цій ситуації? Можливо, хтось мав такий досвід, коли родичі ставали вище за власну сім’ю? Лише сподіваюся, що зовсім скоро дружина захоче власних дітей і все стане на свої місця.
