Я нещодавно одружився. Моя дружина мене дуже любить і поважає, ми щасливі у шлюбі. Єдиною проблемою було те, що поки ми не мали власного куточка. Жили на знімній квартирі. Але це не заважало нам любити один одного, бо, як то кажуть, з милим рай, ну ви зрозуміли. Ми надіялися, що якось назбираємо необхідну суму і купимо собі власне житло, а тим часом йшли до мети. Моя Світлана, так називалася дружина, працювала перекладачем, інколи вона могла переходити на дистанційну роботу, а інколи виконувала доручення в офісі. А я був заступником директора на пивному заводі. Тобто заробляли ми непогано, але все одно на квартиру ми б так швидко не наскладали. Якби не моя мама з татом. У мене ще є молодша сестра. Доки вона була неодружена, батьки не поспішали купляти житло ні мені, ні їй, тому я і перестав надіятися на них. Але тут трапилося таке, що мама з татом вирішили придбати нам квартири.
Людмилі, так звали мою сестру, запропонували вийти заміж, тому й батьки вирішили, щоб не образити ні мене, ні свою доньку подарувати нам житло. Але якось вони задумали купити обом квартири в одному будинку, та ще в одному під’їзді добре, що хоча б поверхом Люда жила нижче за мене. Мій батько казав:- Ми не вічні, а якщо ми помремо, то ви вже будете разом і завжди допоможете один одному. Ну мені все підходило, бо я розумів, що на власний куточок зароблю ще не скоро, тому краще бути сусідом із сестрою, аніж винаймати помешкання і платити великі гроші за оренду. От так ми і поселилися, сестричка зі своїм чоловіком, а я зі Світланою. На початку наші стосунки були відмінними. Якось і Люда зі Світланкою подружилися, вони стали найближчими подругами. Та і я з нею знайшов спільну мову нарешті, бо ніколи не міг цього зробити. Не знаю чому, мабуть, тому що ревнував її трохи до батьків. Все ж таки вона молодша і мені завжди здавалося, що її більше люблять. Але нарешті я все зрозумів і ми жили мирно. З чоловіком Люди я також був у нормальних відносинах.
Він у неї відповідальний і працьовитий, як мені здавалося на початку. Ми часто сім’ями зустрічалися один в одного в гостях. Їздили разом на відпочинок. І любили влаштовувати сімейні обіди із батьками. Все було добре, доки моя Людмила не завагітніла. Я завжди знав як сестра відноситься до дітей, тому і розумів, що їй не легко прийдеться, але вони з чоловіком вирішили народжувати. У них з*явився син. Людочка разом з Василем, так звали її чоловіка, планували, що ми їм будемо допомагати з дитиною і залишатися, коли це було потрібно. Так було один раз, другий, а на третій я зі Світланою просто відмовилися. Згодом сімейне становище моєї сестри почало погір9уватися, її коханий почав дуже сильно захоплюватися аз9ртними іграми. І через деякий час все дійшло до того, що він просто прог8ав всі гроші, які мав накопичені та Людмилі навіть інколи не вистачало дитині на харчування, тому вона приходила до мене. Це повторювалося неодноразово і чесно набрид7ло мені вже. За кілька місяців сестра просто розлучил9ся і переїхала жити до батьків. Квартира пустує. Мама з татом вимушені ут5имувати доньку і її дитину. Ось така сум4а історія надіюся вона колись вийде на роботу і сама зможе забезпечувати себе і свого сина.
