Батьки розвелись, коли ми були підлітками. Ми з братом не хотіли більше бачити батька, тому перестали спілкуватися. Він намагався показати нам що любить нас, проте в цьому віці все сприймається надто емоційно. Нам не хотілось вірити, що якщо навіть, батько не любить матір, це не означає що він не любить своїх дітей.
Згодом ми виросли, але так і не помирились з татом. Нам було відомо, що він живе в іншому кінці міста. Він одружився з вихователькою, що працювала в місцевому дитячому садочку. Мені ніколи не було цікаво де вони зустрілися та чому заради неї він вирішив піти від мами. Проте минуло багато років і можливо настав час поговорити про все.
Я подзвонила до брата запропонувавши поїхати до батька. Він був розлючений, але після довгих вмовлянь погодився. У нас з ним були свої діти, але у нашого батька також ріс хлопчик від другого шлюбу, який був такого ж віку як ми коли батьки розлучилися.
Я купила подарунків для хлопчика та батька. Мені не було відомо як вони живуть зараз, тому набрала стандартний набір – мандаринки і солодощі. Шлях до будинку батька був довгим. Це була окраїна міста, асфальтована дорога вже давно закінчилась. Одна з частин шляху була засипана снігом. Машина не могла проїхати, ми подумали що не варто продовжувати, можливо, це була погана ідея. Проте я не очікувала побачити цю картину.
З іншої сторони снігової кучугури був хлопчина який розгортав її. Він крикнув, що ще трішки і ми зможемо проїхати. Виявилось, цей хлопчик був дуже милим. Я повідомила, що нам потрібно знайти будинок шістдесят один. До мого здивування він виявився нашим братом.
Хлопець провів нас до старого, але доглянутого дому. Ми ввійшли і побачили батька зі спини. Він був такий самий як тоді, лиш худіший та з сивим волоссям. Не зважаючи, на роки проведені не разом він впізнав нас.
По його обличчі покотилися сльози. Батько обняв нас та запропонував почекати в вітальні. На скляних полицях були фотографії в рамках, на них було зображено дитинство нашого молодшого брата. Також були й інші, але там були і наші фото. Я пам’ятала їх та навіть не помітила, що вони зникли після розлучення. Весь цей час вони стояли в новому домі батька. Це розчулило мене.
Він приготував бутерброди та чай. Батько розпитував як у нас справи, чим ми займаємось. Я розповіла про те як виховую своїх трьох дітей – двох доньок та сина. Що працюю і час від часу доглядаю за матір’ю.
Брат, хоч довго стримував емоції все ж таки виговорився.
-Я не розумію, чому ти нас залишив. Як ти міг зрадити мамі і після цього спокійно жити тут. Знаючи, що твої діти живуть в іншій частині міста.
-Синку, інколи все не так просто. – відповів батько. – Я зробив помилку, коли зрадив вашій мамі, але коли Леся завагітніла не міг залишити її з дитиною на руках. Ми розлучилися, щоб виховувати і забезпечувати їх. Мама, не змогла пробачити мені так само як ви. Але не було ні дня, коли я не думав про вас. Довго, сам хотів зустрітися, але не хватило сміливості. Я надзвичайно щасливий бачити вас тут сьогодні. Ви мій головний подарунок на новорічні свята.
Ми ще довго розмовляли, відчуття ніби усіх років розлуки як небувало. Брат згадував як вони вчилися рибалити. Я згадала як батько вчив кататися на велосипеді. Ми спитали де його друга дружина. Виявилось, вона покинула цей світ в зв’язку з важким злоякісним захворюванням. Вони з сином живуть разом. Батько працює охоронцем в цілодобовому магазині. А хлопець навчається в коледжі на кухар’я.
Виходячи з будинку, я відчула, що схоже помилялась що до батька. Він справді вчинив правильно, адже його син міг залишитися круглою сиротою. Хоч тато і зрадив нашій мамі, але це не підла людина, а та яка відповідає за свої вчинки.
Прийшовши додому, я подзвонила до мами і розповіла їй про події які стались в цей день. Вона не одобрила цю нашу з братом витівку. Говорила, що не варто було робити це. Але я пояснила, хоч вона не змогла пробачити його через стільки часу, проте він наш батько і, можливо, нам не варто було втрачати спілкування.
Через тиждень мама наважилась також поїхати поговорити з батьком. Вона познайомилась з Олексієм, сином від другого шлюбу. Вони довго розмовляли. Мама привезла їм шкарпетки, які зв’язала сама. Більше не було образ, а навпаки, вона розповідала молодшому брату, як важко виховувати двох підлітків самостійно і які вибрики у нас були. Пізніше, мама приготувала вечерю. Ніщо так не зігріває холодними вечорами, як розмови в сімейному колі, хоч і в такому не звичному.
