Всім привіт. Хочу сьогодні розказати вам неймовірну історію знайомства із моїм теперішнім чоловіком. А все почалося із мого весілля.
Я зустрічалася із Сашком 5 років, зі шкільного періоду. Коли нам виповнилося по 18, хлопець запропонував вийти за нього заміж, а я не думаючи погодилася. Далі почалися перед весільні турботи, вибір дати, ресторану, пошук ідеального плаття, фотографа та ведучого. Для полегшення батьки допомогли найняти організаторів, які самі обирали локацію, декор і так далі. Головним був Петро, з яким через обставини ми зустрічалися ледь не щодня для обговорення всіх питань.
Я не знаю, як так трапилося, але робочі розмови все більше переростали в особисті. Петро почав проводжати мене додому, запрошувати до ресторану, під приводом дегустації кухні. Далі квіти, подарунки і я не змогла пручатися. Чесно кажучи, між мною і Сашком тоді майже нічого не було спільного, нас тримала скоріш за все звичка, а не кохання, але це я зрозуміла через декілька років після тих подій.
Спершу мені не хотілося ось так виглядати в очах нареченого, його батьків та всіх родичів. Виходить я просто втікала з-під вінця, зраджувала коханій людині. Тому після 2-х місяців незрозумілих стосунків із Петром, я чітко повідомила, що далі так продовжуватися не може і нам потрібно це припинити, – у мене буде скоро весілля із Сашком.
Наступні пів року були нестерпними. З’явилася апатія до всього, не хотілося ні свята, ні церемонії. Найгірше те, що з боку нареченого відчувалося та саме. Одного разу я не витримала і вирішила серйозно з ним поговорити. Рішення було однозначним – весілля не буде. У нас більше не було почуттів одне до одного, тому ми легко відпустили усе, що було між нами.
Наступного дня я стояла поряд із Петром. Ми просто мовчали і дивилися один на одного, радісні, щасливі та закохані. Пройшло уже 4 роки, у нас народилося двійко прекрасних доньок. Сашко також знайшов іншу та збудував з нею сім’ю. Інколи потрібно просто чесно спитати себе та визнати, чого хочеться насправді.
