На старості літ я відчув смак життя, але діти повідомили, що хочуть віддати мене у дім для літніх людей.

Цьогоріч мені виповнилось 72 роки. Моя жінка загuнyлa декілька років тому і з того часу я живу сам. Після нас залишились два сини. По вуха зайняті роботою та своїми сім’ями й через це бачимось лише на деяких святах. Ми мали двокімнатну квартиру та власне приміщення, де кохана проводила багато свого часу, працюючи. Мені більше це не потрібно було і тому я продав усе. До того ж після неї усе залишилось у хорошому стані, а також вона купувала принципово лише якісне, що дуже допомогло у продажі. За кошти з продажів я придбав однокімнатну  затишну квартирку, бо минула мені усюди нагадувала про матір моїх дітей, від цього моє серце ще більше нило.

Цілей на життя у мене більше не було, тяжко та нудно я проводив свій час у ново купленій однокімнатній квартирці за гроші з проданого. У мої плани на день входило: сходити за продуктами, поприбирати та дивитись телевізор. Я думав за якесь хобі, адже так я відчував самотність. Колись я дуже любив займатись спортом і так я вирішив пошукати, де я міг би займатись своїм хобі. Фінансів мені вистачало і я поїхав, щоб записатися у місцевий футбольний клуб.

Для початку я лише тренувався, а згодом виїжджав у інші міста для здобуття кращих навичок. Подорожуючи у різних місцевостях та спостерігаючи за різними матчами, я знову відчув що таке життя та знайшов у ньому старого себе. Гроші закінчувались, тому потрібно було якось заробляти і я влаштувався тренером у спортивному клубі, де я займався. Поступово мої навички покращувались і відповідно мене запрошували в інші клуби, а я хотів чогось нового, тому не затримувався довго. Стільки жаги до якоїсь справи я ще ніколи не відчував за усе життя. Я відчував себе прекрасно і майже не бачився зі своїми рідними.

На свій день народження я влаштував вишукане свято у ресторані, запросивши майже усіх, кого знав, бо тоді мені фінанси це дозволяли. Ще з обіду ми прийшли й розважались аж до вечора, я розповідав про свої досягнення за останній час, а діти ховали свої обличчя та чомусь були сумними, тому, проводячи мене додому, я запитав і вони розповіли, що вирішили відправити мене у дім престарілих.

Мені було страшенно образливо почути таку новину. У голові виникало безліч запитань: невже вони не помітили, що я нарешті відчув смак життя після трагедії? Хіба я схожий на того, хто не може про себе потурбуватися? Діти вважають мене безглуздим? Старший оптимістично розповідав про нові можливості для мене у цьому місці. Проте я буду змушений покинути футбол та тренування, що мене зовсім не задовольняло! На мою думку, це те саме, що загuнутu, бо тоді сенсу доживати свої роки зовсім немає. Це було нормальним, у такому віці багато кого, діти відправили у дім для літніх людей, але я сподівався, що цього зі мною не станеться, і яка ж це була груба помилка… Думки переповнювали мій старенький мозок, я не знав як мені чинити у цьому випадку. Їх можна зрозуміти, вони переживають за мене, моє здоров’я та психологічний стан, але ж чому вони не хочуть узяти мене до себе? Пішов я додому і довго сидів у кріслі, прогортаючи спогади у своїй голові. Можливо хлопці мають рацію?..

Оцініть статтю
На старості літ я відчув смак життя, але діти повідомили, що хочуть віддати мене у дім для літніх людей.