На свій ювілей Михайло так і не приїхав, хоча дуже того хотів. П’ятнадцять років він був на заробітках у Фінляндії, не бачив скільки свою рідну домівку і дітей. Але ніхто не чекав чоловіка вдома — всі лише використовували його у своїх цілях…

Важке життя у заробітчан. Скільки років не бачать своєї рідної домівки, а все для того, щоб заробити грошей для рідних. Так і Михайло — п’ятнадцять років пропрацював у чуж1й країні. Але таких грошей він би не заробив на Батьківщині. Старався він для дружини та дітей.

Освіти чоловік не мав, роботу нормальну в Україні знайти не міг, тому й поїхав на чужину, там хоч важку працю цінують…

В Михайла двоє дітей — донька Марійка та син Павло. Старшій доньці тридцять, синові — двадцять п’ять. Обоє вже у шлюбі. Михайло заробив доньці на квартиру, синові ж зробив ремонт у його будинку…Все життя пропрацював для своїх дітей. А скільки здоров’я та сил пішло у чоловіка…

Дуже засумував Михайло за рідним домом, за дружиною. Бачив їх лише на екрані телефону. Скоро чоловікові має виповнитись п’ятдесят. Він завжди мріяв, що ювілей святкуватиме вдома. Та й і працювати вічно не будеш…Дітям вже допоміг, час повертатися…

Про свої наміри одразу ж вирішив розповісти дружині. Зателефонував — вона була дуже рада, що чоловік нарешті приїздить до дому. Дітей зайвий раз вирішив не тривожити, та й дружина точно розповість їм, про візит батька.

Почав вже Михайло збирати речі, аж раптом телефонує до нього донечка. „Швидко дружина впоралась” – жартував Михайло.

– Так донечко, ти вже бачу знаєш, що я скоро приїду? – радісно відповів на дзвінок Михайло.
– Знаю, тату, знаю. А ви про себе лиш думаєте! – ледь не кричала в трубку донька.
– Марійка, що ти кажеш таке?
– Те й вам кажу, у вас онуки маленькі, ми ж думали, що ви їм допомагати будете. Що Вам в Україні робити? Та й ми з братом машину хотіли, думали допоможете…
– Я ж скільки років на чужині…Хочеться вже всіх побачити.
– Ну, тату, як знаєте. Я ж вам раджу не їхати, а ще трохи заробити.

Дзвінок дочки спантеличив чоловіка. Йому було дуже не приємно слухати від рідної дитини таке. Донька думає лише за себе, але в егоїзмі звинуватила батька…

Не минуло й пів годинки, як до Михайла зателефонував син Павло. Думка його була така ж сама — щоб тато не їхав до дому, адже їм потрібні гроші…Ну й ну…Скільки років горбатитись на дітей, щоб вони потім так відносились до тебе.

Чоловік вже розбирав складену валізу — дійсно, до дому він не поїде. Дітей своїх бачити не хотів, лише дружину…Трохи подумав, і вирішив — забрати жінку до себе, а діти нехай собі самі живуть.

Оцініть статтю
На свій ювілей Михайло так і не приїхав, хоча дуже того хотів. П’ятнадцять років він був на заробітках у Фінляндії, не бачив скільки свою рідну домівку і дітей. Але ніхто не чекав чоловіка вдома — всі лише використовували його у своїх цілях…