Нагодував маленького бе3притульного хлопчика в потязі

Вже декілька років працюю в одній фірмі, наче все подобається, вже через півтора року роботи дійшов до керівника, проте одне мені не дуже подобається в цій роботі — постійні відрядження. Спочатку по Україні, потім відправляли закордон. Перший час було важко, далека дорога дуже вимотувала, але згодом звик — для мене це стало звичайним ділом. Незадоволена була лише моя дружина, але я мав високу заробітну платню.

По дорозі в потязі мені траплялись різні ситуації й люди, але історія, яка трапилась з цим хлопчиком була в мене вперше. Я вже не пам’ятаю, як називалась та станція, на якій ми зупинились, але назавжди запам’ятав його — маленького і беззахисного.

Потяг різко зупинився, і я почув як невиразно пролунав голос чергового по станції, він говорив назву зупинки. Я досі не можу збагнути, чи хтось на вокзалі розуміє ці слова, мені, наприклад, звучить як набір звуків.

Почали заходити люди, але до мене у вагон чомусь не заходили — видно місце обрав собі таке козирне. Аж ось якийсь крик і гуркіт, і до мене у вагон забігає хлопчина років десяти. Виглядав він дуже переляканим і брудним. Він швиденько заплигнув у місце, де зазвичай зберігаються багажі. Все це відбулось так швидко, що я навіть не зрозумів, що відбувається.

У Вагон зайшла захекана провідниця. “Ви не бачили тут малого? Забіг, хоче проїхатись зайцем, ну я йому покажу!” – вимовила жінка. Я відповів, що не бачив хлопчика. Мені чомусь здавалось, що зробив я правильно. Як тільки провідниця пішла, хлопчик виліз зі схованки.

Дякую Вам…– сказав ніяково хлопчина.
– Не переймайся, сідай краще за стіл, поїмо, ти ж напевно, голодний? – запропонував я.

Малий охоче погодився. Ми повечеряли, і я дізнався, що в нього трапилось якесь горе, і він їде зараз до своєї бабусі, яка живе дуже далеко…

Ось така трапилась зі мною історія, дуже не звичайна, які ж все-таки є важкі долі…

 

Оцініть статтю
Нагодував маленького бе3притульного хлопчика в потязі