З Камілою я одружився нещодавно. До того ми довго зустрічалися і нарешті я вирішив, що пора вже створювати сім’ю. Ми вже пізнали один одного. От і зрозумів, що вже прийшла пора просити руки і серця коханої. Вона погодилася, через два місяці після пропозиції ми зробили весілля. Щоправда, невелике, але нам і гостям все дуже сподобалося. Згодом у нас народився син. Спочатку дружина багато часу проводила з дитиною, все робила, як кожна нормальна мама. Але потім я почав помічати, що Каміла кудись часто ходить. Я не розумів, які ще можуть бути справи у жінки в декреті, крім дитини. Але згодом все вияснилося. Моя кохана просто мені зраджує. Я не міг в це повірити, адже ми любили один одного. Потім сталося так, що вона почала залишати дитину вже не на свою маму, а на мене і відлучатися.
Мені було шкода синочка, адже він хотів постійно до мами, а Каміли поруч не було майже ніколи. Ситуація весь час погіршувалася. Потім у наші конфлікти втрутилася теща і якби я тільки знав, що мене чекає. Марія Костянтинівна спочатку просила мене просто піти геть із квартири, яку ми з дружиною придбали. Але так просто я здаватися не хотів, якщо вже й почалася війна, то з неї треба вийти гідно. По закону я знав, що при розлученні спільно нажите майно ділиться навпіл і жінки просто не мають права позбавити моєї половини. Я так зрозумів з дитиною ніхто, окрім мене не буде сидіти й доглядати. То тим більше мені було потрібне своє житло разом з сином. Ось так ми й жили якийсь період. Каміли більше не було вдома, ніж вона була присутня. Синочок був поряд зі мною завжди, я рано йшов на роботу, відводив його в садок, потім забирав. Так тривало півроку.
Пані Марія зі своєю донькою не витримували моєї присутності у квартирі та почали робити все для того, щоб я сам захотів з’їхати. Якось прийшовши додому побачив, що більшості моїх речей просто немає. Посуд весь зник кудись. Чайника немає, а пральна машина відключена від подачі води. Одразу зрозумів, що вони просто таким способом мене хочуть вигнати із власного житла. Невдовзі я подав на розлучення. Суд вирішив залишити квартиру мені, оскільки з дитиною залишився саме я, а не Каміла. Вона сама відмовилася від нашого хлопчика. Суму за половину помешкання, яка належала їй, я виплачую. Правда нелегко мені дається все, бо і за сином доглядаю і працюю. А зараз ще більше повинен працювати, бо маю віддати гроші дружині. Але я впораюся. Я це знаю. От так я позбувся цих невгамовних жінок, але зате тепер щасливий і насолоджуюся життям.
