Мене звати Тетяна. Разом з чоловіком, в невеликій двокімнатній квартирі ми виховуємо восьмирічного сина. Чоловік зі своїм татом ще з дитинства завжди їздять на риболовлю. Цього року до сімейної традиції долучили й нашого Андрійка. Майже кожні вихідні, вони виїжджають з асфальтованого міста на суто чоловічий відпочинок – риболовлю. Сину це дуже подобається. Проте, нещодавно, я випадково стала свідком спілкування мого сина з однолітками. Розповідаючи свою життєву історію, він не червоніючи рясно прикрашав її різними «дорослими» словами. В цей день, я все розповіла своєму чоловіку. На моє питання, мовляв, де він міг почути й навчитись, Сергій без подиву відповів:
– Тато завжди на риболовлі вживає такі слова. От він і почув…
– Тобто він бере такий негативний приклад свого дідуся?
– Виходить, що так.
– Мені не подобається таке «чоловіче» спілкування. Треба поговорити з сином й, потім, ще з твоїм татом.
– Добре. Спробуємо. Та для мого батька таке спілкування завжди було нормою. Він, здається, інакше не вміє.
Чоловіка батько людина старої закалки та виховання й звісно наше невеличке прохання він не зрозумів. Навпаки, вважає, що треба Андрійка виховувати справжнім чоловіком. Мій благовірний свого тата побоюється, ніколи йому не суперечить. Син відмовлятися від “чоловічих” рибалок теж не хоче. Ми проводили бесіду й з ним. Він не розуміє, чому має не вживати таких слів. Та це ще не вся біда…
Нещодавно, дідусь заявив, що хоче сам виховувати нашого хлопчика. Ми, з його слів, не надаємо йому необхідного чоловічого виховання. Я не знаю, як мені діяти в такій ситуації. Може зовсім змінити місто й місце проживання. Дуже не хочеться сім’ї з трьох осіб змінювати своє життя із-за принципових поглядів іншої людини.
Щоб розібратися зі своїм питанням, я звернулась до юридично досвідчених людей. Вони пояснили мені, що дідусі й бабусі мають законне право на спілкування з онуками. Якщо я буду цьому супротивитися, свекор може подати на мене до суду. Звісно суд й органи опіки в першу чергу керуються інтересами дитини: в яких умовах вона проживає, де навчається, яке матеріальне становище родини. Порівнюючи умови проживання, то звісно, перевага на стороні чоловікового батька, бо він має великий й просторий дім. Має власний автомобіль й може забезпечити Андрійка кращими комфортними умовами. Та хіба в цьому щастя маленького хлопчика. Так, в нашій двокімнатній квартирі йому не так просторо, в школу ми добираємось на автобусі, проте ми радіємо спілкування одне з одним. Ми сім’я й дуже одне одного любимо. Чому ж його рідний дід так руйнує життя своєму онукові?
Враховуючи керівну посаду свекра, його зв’язки та впливових знайомих, дуже турбуюсь про вирішення нашої ситуації.
Сьогодні дзвонив чоловіка тато й сказав, що таки буде подавати до суду та хоче добитись спільної опіки. Він мотивується тим, що я нібито обмежую їх спілкування. Тепер, з понеділка, з нашим Андрійком почнуть працювати психологи й соціальні робітники. Молюсь, щоб рідний дідусь не зруйнував дитинство свого онука. А почалось все з банальної суперечки про “нецензурні” слова. В цій ситуації я залишилася зі своїми проблемами самотня. Мій коханий дуже боїться свого татуся та зовсім не допомагає мені в боротьбі за нашого хлопчика.
