Мені 62 роки, все життя пропрацювала в школі вчителем молодших класів. Маю двох діток — Михайлика та Маринку. Михайлові 33, працює перекладачем та лінгвістом, вже 5 років живе за кордоном. Успішно влаштував сам собі своє життя, і я ним дуже пишаюсь! Шкода, що чоловік цього не бачив, чоловік п0mер, ще коли Михайлику було 8 років. Маринці 28 – нещодавно вона вийшла заміж. “Нарешті!”- думала я, адже до цього часу Маринка ні з ким навіть не зустрічалась, вона мала багато кавалерів, проте була дуже перебірлива, шукала успішного чоловіка.
В справи донечки я не втручалась. Звісно ж, давала поради, проте вона мене не слухала, а я не продовжувала наполягати, адже кожен влаштовує собі життя так, як того бажає. До того ж своїм дітям я бажала лише кращого, хотіла, аби вони виросли великими людьми. Пишаюсь звісно ж, обома дітьми, але, на жаль, Маринка не хотіла навчатись як Михайлик, щоб мати стабільну та високооплачувану роботу, а весь час займалась особистим життям.
З Михайликом не бачилась п’ять років, але постійно говоримо з ним по Скайпу. Я бачу, як синові подобається робота і країна, в якій він зараз проживає. Син мені постійно пересилає кошти на банківську картку, скільки разів я просила його цього не робити, проте він у мене впертий. З сестрою в Михайлика погані стосунки, йому не подобається, що я досі піклуюсь про неї, як про маленьку дівчинку. І що їй час вже самій себе забезпечувати. Дійсно, великих грошей я не маю, пенсія в мене невеличка, з роботи давно звільнилась, через проблеми зі здоров’ям, а гроші Михайлика нишком даю Маринці. Він того, звісно ж, не знає, адже був би тоді дуже ображений на мене.
Але нарешті Маринка виходить заміж. Я була дуже рада такій чудовій новині! Нарешті й в моєї другої дитини почнеться щасливе життя. Чоловіка Маринка знайшла солідного і багатого. Спочатку він мені дуже сподобався, на вигляд здався приязним та добрим, проте через деякий час я побачила його справжнє нутро.
Як виявилось, мій зять — справжній скнара. Попри всі свої статки та гроші, він був дуже жадібним. Маринці рідко робив дорогі подарунки, але якщо і робив, то потім весь час розповідав скільки грошей він витратив, і що вона має бути йому дуже вдячна.
Живу я в маленькому домі в селі. Донька з чоловіком живуть в столиці. Той має свою квартиру, кілька машин. Коли вони приїжджали до мене в гості, то ніколи не привозили гостинці. Навіть на моє день народження мій “любий зять” подарував мені якийсь дешевий сервіз, але говорив, що такого подарунку я не заслуговувала.
Невдовзі я почала дуже сильно хворіти. В мене постійно були проблеми зі здоров’ям, але кожного разу я не хотіла їхати в лікарню, а лікувалась сама. Проте на цей раз мені стало зовсім зле, і я викликала швидку. Мене госпіталізували, як виявилось — рак молочної залози. Лікарі сказали, що мені залишилось недовго. Можна було звісно ж лікуватись, але то була б дарма трата грошей, тому що покращення лікарі не обіцяли…
Донька навіть не запропонувала свою допомогу. Вони навіть не приїхали до мене у лікарню. Я вирішила зателефонувати синові. Той одразу ж взяв білет і приїхав до мене.
Тоді я вирішила не гаяти часу, і написати заповіт, адже мені залишилось ще недовго. Вписувати у заповіт свого зятя і донечку я відмовилась. Я гадала, що їм не потрібний маленький будинок в селі, адже в них є все, що потрібно для життя. Будинок я заповіла своєму синові. Звісно ж, він живе за кордоном, але нехай цей будиночок буде його нагадувати, що він у будь-який час зможе повернутись в Україну, і йому буде де залишитись.
Пізніше про заповіт дізнався і мій “улюблений зять”, і одразу ж приїхав до лікарні, влаштовувати мені сварки. З ним приїхала і Маринка. Зять почав щось кричати, що я погана мати, і нічого не заповіла своїй доньці. Михайлик не витримав, і вдарив зятя, за його зухвалість і грубість. На останок зять крикнув : “я не пущу Марину навіть попрощатись з вами!”. А Марина весь час мовчала, вона слухала лише свого чоловіка.
Попрощатись донька не прийшла…
