Неочікувана відповідь дружини.

Я живу з дружиною вже дуже давно. Ми з нею закохалися один в одного ще в інституті. Руслана, так називалася моя дружина, була, напевне, найкрасивішою дівчиною в цілому інституті. Мені здається, відбою від хлопців у неї не було. Вона завжди брала участь у різних конкурсах краси. Прекрасно виглядала, доглядала за собою мала струнку фігуру і красиве волосся. Отже, вона подобалася всім, але ніхто не міг заполонити її серце. От  я вирішив спробувати. Ми вчилися з нею на одному курсі, але в різних групах. До речі, крім того, що Руслана, красиво виглядала, була зажди ефектною, вона ще й гарно вчилася. Завжди приходила вчасно на заняття. Я це зрозумів і вирішив використати. Жили ми в одному гуртожитку, тож я обрав такий час, щоб вийти на навчання, в одній і тій ж годині, що Руслана. Так і вийшло, коли ми виходили з гуртожитку почав падати дощ, я мав біля себе парасолю, а Руслана- ні. От я і використав найвлучніший момент, щоб залицятися до дівчини. Запропонував їй парасолю, щоб вона не намокла. Відмовитися від такої пропозиції, було неможливо. Інакше вона б зпізнилася на заняття, а це для неї, було неприпустимо. От ми і йшли під однією парасолею до університету. Розговорилися. Знайшли спільні теми, я відчув, що подобаюся Руслані також. Радості моєї не було меж. Я був на сьомому небі від щастя. Згодом, я почав запрошувати Руслану на різноманітні прогулянки. Ми часто ходили в кіно. Так і проводили свій час.

Потім, я насмілився, і вирішив запропонувати стати моєю дівчиною Руслані. Такої швидкої відповіді, я не очікував, вона погодилася. Ми з нею після закінчення університету з’їхалися, жили разом в одній квартирі. Стосунки в нас були на вищому рівні, я реально закохався в неї і нам було добре. Якось, я запропонував Руслані одружитися. Кажу:- Доки ми будемо просто так жити, не розписані, виходить, що ми просто співмешканці? На що, Руслана, відповіла:- Давай трохи пізніше зараз немає можливості, організувати весілля. Сказала, що приймає мою пропозицію, але заручини відбудуться трохи пізніше. Мене це збентежило, але я нічого не міг вдіяти.

Пройшли роки. Ми з Русланою, дальше продовжували жити в цивільному шлюбі. І ніби й грошей достатньо, і квартира, і машина є. А все чогось не вистачало мені. І я пізніше дізнався для себе, що саме дітей нам не вистачає. Кожного дня я намагався вмовити Руслану зачати дитину. Вона категорично була проти, казала давай трохи пізніше. Я ще молода. Казала, що після народження дитини дуже псується фігура. А вона ж завжди була стрункою і доглянутою.

Потім, якось, прийшла до моєї Руслани подруга. У подруги була на руках дитина, вони сиділи на кухні, а пішов у вітальню, дивитися телевізор. Краєм вуха, почув як Руслана, забавляє малюка подруги. І тут подруга питає мою Руслану:- Коли ти вже наважишся народити? А моя Руслана каже:- А хіба в мене є від кого народжувати? Я був шокований. Чому, невже, вона мене весь це час обманювала і зовсім не любила. Я не знаю, що робити чи розійтися з Русланою, чи шукати вирішення цієї проблеми. Я ж уже теж не молодий. А наслідників хотілося б, за собою залишити.

 

Оцініть статтю
Неочікувана відповідь дружини.