Неочікувана відповідь.

Марія вступила в університет, і несподівалася як змінить свою думку про світ, після знайомства, з одним із викладачів. Вона добре навчалася в школі, але вже після десятого класу, наступив період, коли Марії, потрібно було вибрати для себе напрямок у житті, вірніше, яку професію здобути. Батьки Марії завжди мріяли, щоб вона вступала на юридичний факультет. Казали, що професія юриста досить затребувана в наш час, ну і престижно, звичайно, і заробітня плата пристойна. Марія прислухалася до порад батьків, але десь в середині душі вона розуміла, що хоче вивчати психологію. Їй дуже подобалося читати різні книжки, де висвітлюють все про людей, про їхні звички, уміння, взагалі про все, що в людини всередині. Як боротися з самим собою, як ставати кращим. Марія кожного дня щось таке читала, і їй це подобалося. Тому вона вирішила вступати в університет на факультет психології. В основному, вона займалася швидше дитячою та підлітковою психологією, але дорослі люди теж завжди цікавили.

Мама з татом дівчинки, були проти такого вибору доньки, але вже, якщо вона так вирішила, то нехай буде- казали батьки. Марія вступила до університету. Це було щось нове для неї, таке цікаве. Вона із задоволенням слухала всі лекції, складала успішно заліки та іспити. Марія знала точно, що це її справа всього життя, і раділа, що не помилилася з вибором професії.
В Марії в групі були різні студенти, одні хотіли вчитися, інші просто приходили на пари, бо так требе. А ще інші, взагалі не розуміли, що вони роблять в цьому університеті. В аудиторії був постійний шум, Марії та її декільком подругам, не давали інші студенти слухати лекцію. А викладач, Тамара Олексіївна, не могла ніяк заспокоїти цих невгамовних студентів. Тому вирішила тих, що слухають її лекцію, і хочуть чомусь навчитися і щось знати, вона забирала в іншу аудиторію. Бо іншого виходу, Тамара Олексіївна, не бачила. Вона забрала студенток в інше місце, бо слухали її в основному дівчатка.

Марія, з уважністю сприймала всю інформацію Тамари Олексіївни, адже, викладач дійсно мала велике бажання і талант навчити дітей.  Дати нормальні знання, які з легкістю можна застосовувати на практиці.
Якось, після лекцій, Марія поспішала додому, швидко збирала сумку і побігла після пар на зупинку, де чекала трамвай. На зупинці, вона зустріла Тамару Олексіївну, вона, крім того, що викладала в університеті, ще мала приватний кабінет психолога, де проводила сеанси для людей.

Вони разом дочекалися на трамвай, місць вільних не було, запхалося надзвичайно багато людей. Навіть дихати не було чим, тому вони двоє їхали стоячи. На зупинці, заходить в трамвай старий дідусь, обурюється, так як всі старші люди, мовляв місця немає, він ще з багатьма сумками, ледь пройшов. І почав якось дивно дивитися на Тамару Олексіївну, і я помітила, що він захотів, щоб Тамара Олексіївна потримала його багаж. Бо йому дуже важко, я могла подумати, що вона погодиться, що ще ж можна чекати в цій ситуації. А вона на його навіть не прохання, а наказ відповіла:- Дідусю, а ви колись були у Парижі? Дідусь, навіть не знав, що відповісти. Спокійно взяв назад свої речі, і відвернувся до Тамари Олексіївни задом. Я згадала, як вона нам на лекціях казала, завжди робіть не те, що людина від вас чекає, або знає, що так точно буде, а розвертайте події в іншу сторону. І, повірте, тоді добре буде всім.

 

Оцініть статтю
Неочікувана відповідь.