Зі своєю майбутньою дружиною я познайомився на 1 курсі університету. Ми разом вступили на один факультет та спеціальність. Так трапилося, що уже через пів року вона завагітніла і довелося одружуватися, хоч цього у найближчих планах не було. Коли народилася донечка, стало зрозуміло, що коштів нам не вистачає (Марина із бідної сім’ї, а я зі вступом розірвав стосунки із батьками). Робити було нічого, я взяв академвідпустку та відправився на заробітки, адже потрібно забезпечувати сім’ю.
Марина хоч і висловлювала своє незадоволення, але сумною не виглядала. Спершу ми часто зідзвонювалися. Інколи дружина навіть приїжджала до мене з дитиною на тиждень. Я висилав їм майже всі зароблені гроші. Про університет можна було забути, оскільки стало зрозумілим, що туди більше не повернуся. В Німеччині було доволі непогане життя, висока заробітна плата. Навіть спливало на думку забрати сім’ю до себе, однак Марина не була в захваті від таких пропозицій.
Здається, пройшло понад 3 роки, перш ніж я зрозумів, що надто затримався. За цей час пощастило придбати в Україні квартиру та зробити там ремонт, до того ж відкласти чималу суму на життя, але от я пропустив всі важливі моменти дорослішання маленької Софійки. Ми стали все рідше спілкуватися із дружиною, всі телефонні розмови зводилися до фінансового питання.
Якось одного дня мені трапилася нагода познайомитися із своєю землячкою, котра приїхала влаштовувати на роботу в компанію, в якій я працюю останній 2 роки. Ми так розговорилися, що домовилося піти наступного дня у місцеве кафе, випити чашечку ароматної кави. Ось так кожного дня перед роботою ми зустрічалися, а після – разом йшли додому. Її звати Антоніна, лише на 2 роки молодша за мене. З часом все стало іншим – я закохався, проте дівчина сказала, що не буде ніяких стосунків, поки вдома на мене чекає дружина та донька.
Що робити із Мариною та маленькою Софійкою – не зрозуміло. Тож, аби бути чесним перед усіма, я зібрав речі, взяв відпустку на роботі та вилетів до України, поговорити із законною дружиною. Перед тим вирішив її не попереджувати, такий собі сюрприз.
Приїхавши додому, в око одразу впали чоловічі речі, – не мої. А через пів години із прогулянки повернулася Марина із донькою та чоловіком. Виявляється, ось уже як рік, вона знайшла собі іншого, який виховує нашу дитину. Я ж використовуюся виключно як гаманець з євро.
Чи розізлився я? – Ні. Мені стало легше на душі, адже тепер можна спокійно покинути сім’ю та повернутися до Антоніни у Німеччину, – Марина знайшла собі інше щастя. Ми сіли разом за одним столом і все обговорили як виховані люди. Домовилися, що я буду переказувати аліменти на дочку, зможу приїжджати та бачитися з нею, а коли маленька підросте, уже колишня дружина, дозволятиме забирати її на канікули в Німеччину.
P.S. З Антоніною ми одружені уже 4 роки та виховуємо сина Павла. Із Мариною та її новим чоловіком у добрих стосунках та підтримуємо зв’язок, а Софійка знає, хто її батько.
