Я гуляю із своєю донечкою у нас біля будинку на майданчику і мене вражають деякі батьки, які завжди знайдуть як виправдати і захистити власну дитину. Ми живемо в невеликому містечку. Нещодавно біля нашого будинку облаштували дитячий майданчик і ще відкрили дитячу кімнату, але щоправда платну. Ціну звичайно поставили демократичну, тому і більшість дітей туди приходять кожного дня. У дитячій кімнаті присутні вікові групи. Нещодавно відкрили ще й збоку гурток для розвитку діток, щось типу міні- садка. Тому туди можна приходити просто погратися або ж за ще додаткову плату позайматися з вихователями. Групи сформовані переважно від двох до шести років. Я вирішила записати свою доньку в групу дитячого розвитку, моїй дитині шість років. І тут моя сусідка також записала свого сина, йому так само шість. Ну і зрозуміло, звичайно, що в цю групу ходять і інші дітки.
Перед заняттям всі дітки преодягаються, а особливо треба слідкувати за тим, щоб не забути змінне взуття вдома. Також йдуть мити руки і користуються дезинфікуючими засобами. Приміщення обов’язково провітрюють. Всі свої речі дітки залишають у шкафчиках, кожен має свій, обов’язково. Після занять знову переодягаються, перевзуваються і виходять на вулицю, де ми, мами, їх чекаємо. Бо в середину нас не пускають. І тут хлопчик моєї сусідки, яка теж записала його в групу, де ходить моя донька, любить собі трохи побешкетувати. Він часто викидує всі речі із шкафчиків інших дітей. Тягне за собою, все розкидує по кімнаті і просто сміється. Ну я все розумію, дитина в такому віці ще недостатньо сформована і робить такі необдумані вчинки, але все ж таки елементарні речі він розумів і знав, що так робити не можна.
І такі дії цей хлопчик робить майже кожного заняття, щоправда він речі бере з різних шкафчиків кожного разу. Тому комусь повезе сьогодні, а комусь завтра. А вихователі ще більше від цього страждають, бо повинні прибирати все за ним. І тут моя донечка, а вона в мене розумниця, просто взяла і одного разу після заняття залізла в шкафчик до того хлопчика і всі його речі кинула просто на вулицю. Через вікно, напевне він вже так довів її до того. Максим, так звали сусідського сина, почав плакати і чекав на маму. Виглядував її з вікна, поки вона прийде. Вона прийшла і утішала свого сина, а я забрала свою Вероніку і ми пішли додому. Але все ж таки я зустрілася з сусідкою і з її сином у нас біля будинку і він явно хотів розповісти, що це винувата у всьому моя Вероніка. Сусідка підійшла до мене з донькою і почала пред’являти претензії, казати чи не встидно моїй донечці так себе поводити, адже вона дівчинка, а дівчаткам так не пасує робити. Я вирішила демонстративно запитати доньку чому вона так вчинила, хоч і все знала про цей випадок і одразу була на стороні своєї дитини. Сусідка почала говорити, що моя донька не вихована і не вміє себе поводити з іншими дітьми. Ну звичайно, кожна мама знайде виправдання своїй дитині. І от я, наприклад, не розумію саме таких людей, бо насправді треба розібратися в ситуації, а не одразу захищати власних дітей, навіть якщо вони ще зовсім маленькі.
