-Ще проводжати мене рвався йти, вчепився в руку!, – обурено розповідала Оля, – Хоча б не подзвонив більше! Не дай Бог ще зустрітися…
Ольга, 29 років. Незаміжня. Дуже добре освічена, має активну життєву позицію. Постійно в пошуках кавалерів. Ми знайомі зі шкільних років, і я добре знаю, що Олька завжди користувалася неабияким попитом у протилежної статі.
Оля дуже хоче заміж. Вона вже встигла побувати двічі заміжньою. Перший раз були вони з чоловіком не розписані, а в друге, хоча й був офіційний шлюб, але він протримався всього лише півроку.
До речі, Олька – гарна жінка, пишногруда та фігуриста блондинка. Завжди модно вбрана та із шлейфом розкішного парфюму.
Почала на передодні Нового року спілкуватися в інтернеті з чоловіком. Володимир – тридцять вісім років, не одружений. Дуже довго з побаченням тягнути не стали, бо сподобалися один одному. Скоро свята, і вона сподівалась провести їх не одна, а в компанії молодого жеребця.
– «Я вчора зустрічалася з Володимиром з «Тіндера». Після роботи в 20.00! ,- почала Ольга.
Гарний такий, модний).
Весь день вона бігала як навіжена, під кінець року на роботі страшний завал, ну, ясна річ, була голодна, як кінь, просто.
Запропонувала йому зайти в кафе посидіти, мовляв чого ж ото мерзнути, ти ж знаєш, заняття це не супер приємне та корисне.
– Так, – сказала я, – з цього моменту прошу деталей.
Коли сіли за столик в «Пельменній» (звичайна їдальня, хто не знає), він змахнув своїми коров’ячими віями, і абсолютно спокійно видав: «Я не розраховував, що ми підемо кудись, думав, ми будемо просто гуляти в парку».
Ну, грець з ним, окей.
Залишила хлопця за столом на самоті, сама сходила, взяла собі салат та суп. Ну, інакше б вона його зжеpла та не вдa8илась! Голодна і зла ж була.
Сама за себе заплатила. Але це б так і минуло. Сама фішка – собі він нічого не взяв. Навіть води!
Поки вона їла, розмова не йшла, та й про що ж можна було говорити?
– От скажи, як ти думаєш, що було далі,- питає Олька.
– Нууу, не тягни, розповідай, незнаю.
– Володимир вирішив зжерти мої грінки з салату, які я залишила в тарілці зі зм’ятою серветкою, ножем і виделкою.
Він сидів і пальцями виколупував ці жахливі розмоклі сухарі з абсолютно незворушним виглядом! Цими ж пальцями і їв, облизуючи їх.
Усі сухарі, без винятку!
А потім запитав, дивлячись на відсунуту мною тарілку супу:«Ти все, наїлась?». Дожеp і суп.
Жах. Що це було? В мене мову відібрало.
Я тільки й змогла брякнути:
-«Я додому пішки йти не розраховувала сьогодні, планую поїхати на таксі! Одна, без тебе».
– Ну гаразд, Олю, подумаєш, одне невдале побачення,– заспокоювала я її,- мужиків багато, знайдеш ще нормального та щедрого.
– Фу… Як пригадаю, так мені нудотно стає.
Ще проводжати мене рвався йти, вчепився в руку!, – обуренно розповідала Оля, – Заблокувала його, щоб не подзвонив більше та не написав! Не дай Бог ще зустрітися…Загадаю бажання на папері, жадно з’їм його та в новому році зустріну свого. Досить!
Коротше кажучи, залишилась Олька буз мужика на Новий рік, ну то й на краще. Погодьтесь.
