У моїх сусідів на подвір’ї дві хати – одна стара, ще їх баба з дідом її будували. Інша – нова, велика, як палац. Це теперішні господарі таку вдали. Михайло тут у зятях. Живе на подвір’ї своєї дружини.
Коли вони лише одружилися з Марією, то жили разом з її батьками у старій хаті. Після одруження вони кілька раз разом їздили за кордон, щоб заробити на будинок. Але Марія сказала, що їй важко працювати й Михайло почав їздити один. Вдома бував дуже рідко, хіба по великих святах і то лише кілька тижнів.
От минали роки. Чоловік працював не покладаючи рук, бо вдома на все потрібні гроші: паркан, хата, ремонти, а ще й машина і жити за щось. Марія мешкала вдома, ніде не працювала. Лише казала чоловіку, що потрібні гроші.
Так більше, ніж за десять років вони збудували свої хороми. Перше хотіли звичайний одноповерховий будинок, але це ж село. Треба не відставати від інших. У нас модно чим більший будинок, тим ти поважніший ґазда. От і мої сусіди передумали та збудували триповерховий дім більш як триста квадратів.
Батьки відговорювали Марію будувати такий замок, бо ж і опалювати його потім треба буде, а це зараз не малі гроші. Скільки ремонти потягнуть. Та й молода сім’я живе далеко одне від одного. Вже час і дітей своїх мати. І якось разом жити. Але Марія і слухати не хотіла порад старших. Казала, що все встигнуть, а зараз головне побудуватися.
Одного разу, коли Михайло приїхав на свята додому, то сказав Марії, що частину зароблених коштів хоче дати мамі на заміну вікон. Бо хата стара, а вікна дерев’яні, вже зовсім попрогнивали та взимку дуже холодно. Та дружина одразу почала сваритися, що кошти потрібні їм, щоб доробити ремонти, а ще вона бачила гарну пропозицію продажу автомобіля і хоче його купити, а його мама може і почекати. Вони посварилися і наперекір дружині Михайло все ж допоміг своїй мамі із заміною вікон. До слова, Марія не спілкувалася зі свекрухою. Навіть на свята не їздила.
Минула ще три роки, вже доробили всі ремонти, усе заплановане зробили, але Михайло не поспішав повертатися додому. І аргументував це тим, що тут у селі нема роботи, а просто сидіти він не зможе. Тому продовжував працювати за кордоном, але вже частіша приїжджав додому.
Довго у їх сім’ї не було дітей, аж через п’ятнадцять років шлюбу вони дізналися, що будуть мати синочка. Це була чудова звістка. Вся родина дуже тішилася онукові, усі хотіли його бавити, годувати й доглядати.
Чоловік все рідше їздив за кордон, але якраз одного разу, коли у мами було день народження його не було вдома. Він попросив дружину відвезти онука до бабусі, щоб привітав її. Марія не хотіла, але все ж послухала. Зібрала сина, відвезла. Та сама не заходила, а чекала у машині під воротами.
Малий пішов до бабусі, подарунок Марія не дала, бо вирішила, що їй старій нічого не треба. Онук пробув у бабусі десь близько двох годин. Дуже радісний повернувся до мами. Уже у дорозі невістка почала розпитувати. Що їв, про що говорили. Син радісно все розповідав, аж тут згадав, що у пакеті бабуся передала шматок улюбленого торта Марії. Бо думала, що вона прийде і пекла спеціально для неї.
Марія розвернула авто і рушила назад до свекрухи. Плачучи зайшла до хати й попросила вибачення за свою поведінку впродовж усіх років. Жінки пообнімалися, перепросилися і сіли усі за святковий стіл.
