Незважаючи на 3раду чоловіка, тепер виховую його доньку від іншої жінки.

Ми з Тарасом, так звали мого чоловіка, познайомилися на роботі. Я закінчила свій університет, вчилася на економіста. І вирішила працевлаштуватися. До села після закінчення навчання повертатися не дуже хотіла, адже побачила нове місто, можливостей багато, люди якісь тут інакші, не такі як у сільській місцевості. Магазинів багато, супермаркетів, рух постійний, а мені таке подобалося. Отож, подумала, що залишуся жити тут, знайду собі гідну роботу й орендую кімнату, бо на цілу квартиру моєї зарплати не вистачило б. Так і сталося, я підшукала собі вільне місце бухгалтера у мережі магазинів з одягом і винайняла кімнатку у гуртожитку. Життя налагодилося, кожного дня займалася одним і тим самим і розуміла, що для повного щастя ще не вистачає сім’ї. Але що поробиш, не було ще того єдиного, коханого чоловіка з яким мені було б добре. Пройшло трохи часу, нічого не змінилося хіба те, що почала помічати як один із постачальників нарядів у наші магазини до мене відноситься якось по- особливому. То комплімент зробить, то усміхнеться, а на останній раз, то взагалі попросив номер телефону. От я і дала.

Потім він телефонував, запрошував мене на побачення. Я бачила, що небайдужа цій людині, та й він подобався мені. От і стали ми зустрічатися. Через якийсь час з’їхала з орендованої кімнати й пішла жити до Тарасика, у нього була своя квартира. Ми одружилися, я народила йому двох прекрасних синочків- близнюків. Жили добре у мирі й злагоді. Пройшло п’ятнадцять років з того часу. Наші діти виросли, ми збудували собі дім, фінансове становище не турбувало, адже все було навіть краще, ніж  планували. Але, як то кажуть, все так не буде, от і з моєю родиною таке сталося. Одного разу я почала помічати як чоловіка часто немає. Вирішила прослідкувати за ним. Він, виявилося їздив до якоїсь старшої жінки й весь час передавав їй якісь пакети. Не знаю, що в них там було. Так повторювалося кожного тижня.

І тут я нарешті вирішила зловити чоловіка на гарячому. Під’їхала туди, в те місце, вийшла з машини й потребувала від коханого відповіді, хто ця бабуся і чому він їй щось передає. Довго чоловік видумувати нічого не міг і признався, що це бабця його донечки. Так вийшло, що він мені зрадив три роки тому. Його коханка при пологах померла, а дитинка залишилася з бабусею.Тарас не знав як правильно вчинити й казав, що піде геть, бо йому дуже соромно. Я ніколи не думала, що таке зроблю, але сказала забрати маленьку крихітку до нас додому і нехай та жіночка відпочиває і приїжджає провідувати внучку. А ми тепер разом виховуємо ще одне янголятко, яке втратило маму і ні в чому не винне.

Оцініть статтю
Незважаючи на 3раду чоловіка, тепер виховую його доньку від іншої жінки.