Ми дуже часто стикаємося з тим, що дорослі люди ставляться до нього жорст0ко, груб0, а діти дражнятb і знущаютbся. Два дні тому нас вuгнали з майданчика, тому що дитина не така, як всі.
Саме стрьoмне, що людина, говорить іншій людині «тобі не місце серед нас». Хворі діти дістаються не кожному, але буває, що і здоровий може стати інвалідом за мить.
Щойно говорили з другом про дитину, яка була абсолютно здорова. У 7 років менінгіт, мозок на половину зруйнований, втрата всіх навичок, обнулення. До такого хтось коли-небудь готовий? Не думаю.
Інвалідність буває різна, але вся вона страшна, сіра, повна болю і відчаю. До мого Тимофія приходить Зося, я вам клянусь, вона не хоче йти.
Дівчина не помічає особливостей, а якщо помічає, то не питає. Вона просто дитина і Тимоша теж просто дитина, вони регочуть до сліз, грають і кожен вчиться своєму.
Ми не виходимо на майданчики з сином, щоб випадково не почути, що «хворим не місце серед здорових і його треба прибрати».
Я розумію, всім хочеться рівнятися на кращих, але я дуже вдячна батькам, які дозволяють спробувати пограти нашим дітям, з їх звичайними, тим більше, якщо самі діти не бачать в цьому проблеми.
Чому у нас не так?
«Як же багато у вас дітей в інвалідних візочках» – здивувалася я, коли ми були на реабілітації в Дюсельдорфі.
Ні, відповів мені друг, їх не більше ніж у вас, просто тут вони не заховані. Для них є пандуси, спеціальні ліфти на кожній станції метро, зручні двері в супермаркетах і все, що необхідно людям з додатковими потребами.
Радянський Союз завжди прагнув показати здоров’я та благополуччя нації, намагаючись заховати від усіх «особливих». Будували будинки без ліфтів, високі бордюри і до сих пір у нас не найдоступніше середовище, де не те, що на інвалідному, з дитячим візком не проїдеш.
У тебе дитина, яка стала жертвою помилки акушерів. У Тимка ДЦП. Але він розумний, вільний, віртуозно грає на гітарі і допомагає тобі поратися по господарству в селі. І якби на майданчику до нас підійшла жінка і попросила його підти геть, я б розбудив своє альтер его. А воно у мене бидл0 з району. Я б спокійно не стояв.
Дуже багато дітей-візочників в Євпаторії та Трускавці.Там для них створені умови, санаторії, пляжі, тренажери. Помічали, що перехожі часто відводять очі і не вирішуються сюсюкаться, такі діти їх не розчулюють, як здорові.
Але чому? Ви що боїтеся «заразитися горем»? Або від вас убуде? Або що взагалі?
Вчить своїх дітей не ділити людей за фізичними особливостями. Не тикати пальцем, не питати зайвого. Це така ж людина, як ти. Він так само може стати твоїм другом.
І не треба зніяковіло відводити очі.
