З Софією я познайомився у ресторані, де обідав зі своїми бізнес-партнерами, а вона сиділа за сусіднім столиком. Виявилося, що ми ще й сусіди, – наші квартири одна навпроти іншої. Напевно, перших пів року ми просто спілкувалися, стали чудовими друзями, мали багато спільних тем для розмов. З часом зрозуміли, що не можемо один без одного і почали зустрічатися.
Наші побачення тривали недовго, адже через місяць я уже був готовий одружитися, створити сім’ю та народити дітей. До слова, ми вирішили жити разом з першого дня романтичних стосунків. Все було добре, ми чудово ладнали та ділили всі побудові обов’язки. Розуміли один одного з пів слова. Часто подорожували, і одного дня на сонячнім курорті я запропонував свою руку і серце, – вона погодилася.
Перед самим весіллям, Софія змінилася, от її немовби підмінили. Вона перестала виконувати свою частину хатніх обов’язків, мовляв, вона мені не наймалась. Проте водночас повідомила, що звільняється з роботи, адже сім’ю повинні забезпечувати чоловіки, а жінки красуватися вдома, ходити у салони краси, зустрічатися із подругами. Я сказав, що не проти, але тоді вона повинна підтримувати дім у чистоті, готувати їжу, так мовити тримати «домашнє вогнище». Що ж то виходить: ні працювати, ні господарство вести?
Так почалися наші суперечки. Після всього, Софія здивувала мене тим, що не збирається брати моє прізвище, – надто багато проблем з тим. А ще, їй дуже подобається власне, воно красиве та інтелігентне – «Романів», а моє «Середюк» нехай тримаю при собі. Невже і дітям захоче дати дівоче прізвище?? Ми так і не встигли одружитися, адже одного дня Софія зібрала всі свої речі і пішла. Я не стримував її, все і так було зрозуміло – міцної сім’ї не вийде, якщо у нас уже з’явилися такі глобальні непорозуміння.
Пройшло уже багато років, ми знайшли інших партнерів, у мене навіть є дитина. Хоч і зовсім не спілкуємося, але іноді я згадую про Софію і думаю, у який же момент все так перевернулося і ми стали таким різними й чужими людьми?
