Зараз я дивлюся на свого маленького пухнастого друга і згадую ту мить, як побачила його. Це був випадок, який одночасно вселяв жах та щастя, адже хтозна, що б трапилося, якби тоді я не звернула увагу на дивний звук посеред парку і не врятувала малечу.
У той день я поверталася додому з роботи під час неймовірної зливи. Всі люди навколо поспішали, аби чимшвидше добратися до своїх домівок, не помічаючи нічого навколо себе. Дорога до мого дому простягалася через місцевий парк. Чесно кажучи, не любила йти попри нього, адже він вселяв невідомий страх, особливо в такі похмурі дні. Тому я намагалася дивитися прямо перед собою і не оглядатися. Як раптом з-під кущів долинув тихенький писк. Звичайно, що спершу можна подумати нібито здалося, але писк ставав дедалі настирливішим.
Знайшовши джерело звуку, я відчула шок, справді! Під деревом, неподалік від головної стежки, стояв зав’язаний пакет, а в ньому щось нещадно шаруділо. Я аж оніміла від здивування і повільно підійшла ще ближче. Розв’язавши, на мене стрибнуло маленьке кошеня. Хтось, не маючи жодного жалю, кинув тваринку на вулицю. Вони ж навіть не дали шансу на порятунок та життя! Я не могла повірити в те, що побачила. Скоріш за все, малий був непотрібний своїм господарям. Не зрозумію лише одного, чому не знайти людей, які б забрали його, чи ба просто випустити, а не залишити у крихітному пакеті.
Я швидко взяла кошеня на руки та побігла в сторону дому. Там на мене уже очікував чоловік. Насправді він не дуже любив тварин, особливо, тримати їх як домашніх улюбленців, однак мої благаючи очі його переконали. Знаєте, це перший котик у моєму житті. До цього батьки не дозволяли, потім чоловік. І ось, пухнасте чудо бігає навколо миски із кормом у мене на кухні!
Пройшло уже 4 роки і на мить ми не пожалкували про свій вибір. Тімоша виріс дуже ласкавим та розумним. Ні разу за увесь час не зчинив погрому, не дряпався, не псував майно. Напевно, це його вдячність за свій порятунок та тепле, сповнене любові, котяче існування. Ми все зробили правильно.
