Я познайомився із Петром, коли мені було лише 13 років, на їхньому весіллі із Анастасією, моєю сестрою. Пам’ятаю матір з батьком говорили, що у родині не схвалюють такий вибір їхньої доньки.
А все тому, що Анастасії було всього лише 19 років, а Петру 31, до того ж, він мав дитину, сина Максимка від попереднього сімейного життя, якому тоді також було 13. Всі стверджували, що Анастасія повинна знайти молодшого та перспективнішого чоловіка. Та хіба це головне? Вони були закохані та щасливі, тому батьки радо благословили їх.
Під час весілля всі намагалися виявляти радість та щастя, та все ж, Анастасія заявила, що не буде поспішати із дітьми, оскільки потрібно зрозуміти: чи справді Петро гідний бути батьком їхніх майбутніх дітей.
Анастасія свою обіцянку стримувала. Вона була чудовою дружиною, намагалася завоювати довіру Максимка, сина Петра від першої дружини. З часом я зрозумів, що Анастасія та Петро міцна сімейна пара.
Щоразу, навідуючи нас, Петро з’являвся із квітами для моєї матері, та чудово ладнав із моїм батьком. Незважаючи на пересуди і поголоски, Петро гордо тримав свою дружину за руку та завжди був поряд. Одного разу, наш дідо Андрій хотів зробити подарунок нареченим, заповівши свою квартиру, проте Петро відмовився, вказуючи, що бажає сам придбати спільне житло для себе та Насті. Я вважаю, це був гідний чоловічий вчинок – Петро сам збудував сімейне житло з моєю сестрою.
Пройшло чимало років, проте онуків все не було. Батьки часто скаржились сестрі, що хочуть скоріш поняньчитись з онучатами, адже час швидкоплинний, вони не молодшають, та й сестрі уже чимало. Матір все частіше розказувала, що хоче, аби її дочка залишила Петра, знайшла молодого чоловіка та родила багато здорових дітей.
Я щоразу намагався заспокоювати матір та нагадувати про слова сестри, не поспішати із спільними дітьми із Петром. До сих пір не можу зрозуміти, навіщо моя сестра дала таку обіцянку, адже щасливе сімейне життя важливіше за клятви, які руйнують родину.
Що важливо, за цей період я знайшов дівчину свого серця та навіть одружився. У мене народився син. У Максимка, сина Петра, також народилися діти. А у самих Анастасії та Петра – ні. Наші батьки не могли знайти спокою.
З часом, Анастасія та Петро таки розлучилися. Сестра все ж захотіла спільних дітей, але після тривалих спроб та очікувань, виявилося, що старший на 12 років Петро більше не може мати дітей. Він понад усе хотів, щоб Настя мала була щасливою – тому відпустив. Можливо, вони б могли знайти вихід, якби не батьки, які щоразу більше скаржились на відсутність внуків та все більше звинувачували у цьому чоловіка сестри.
Петро залишив не лише квартиру Анастасії, яку вони змогли спільно придбати, а й всі спільні подружні статки, та повернувся до свого рідного міста, нікого не повідомляючи про це. Наші з Настею батьки ще до сьогодні звинувачують Петра, який будучи на 12 років старшим, взяв собі у дружини їхню ще молоду доньку, забравши у неї час на велику сім’ю.
Невже вони не бачили, які Анастасія та Петро щасливі? Навіть, незважаючи на відсутність спільних дітей, вони могли прожити довге та місце подружнє життя, адже таке кохання зустрічається раз на все життя.
