З своїм колишнім чоловіком ми були знайомі з самого дитинства (наші батьки дружили і ми часто зустрілися на сімейних застіллях). Як чоловіка я його ніколи не сприймала, був як друг, а, можливо, й як родич. Спілкувалися зрідка, лише, коли наші батьки приходили один до одного в гості і брали нас з собою. Але під час одного спільного гуляння, коли нам було уже по 16 років, якось потягло один до одного.
Спершу все було доволі по-дитячому. Михайло просто запропонував зустрітися – я погодилася, як зазвичай вирішила розважитися, сходити раз на побачення просто, поприколюватися. У результаті – ми стали зустрічатися щодня – квіти, морозиво, прогулянки тощо. А за цілий два роки таких зустрічей він приїхав до моїх батьків і заявив, що хоче, щоб ми жили з ним разом і забрав мене до себе. До слова, його батько подарував йому на повноліття окрему квартиру, де ми стали разом жити як пара.
Ось ми так і прожили понад 15 років. У нас народилося двійко прекрасних дітей. Здавалося, таке спокійне сімейне щастя буде до кінця життя. Однак, все склалося зовсім по-іншому. Практично весь період нашого шлюбу я мала дві роботи. Працювала завжди допізна, часто без вихідних, при цьому не забувала про домашній побут і догляд за собою.
Чоловік підтримував мене готовністю пообідати доставленням їжі, але ніяк не пошуком додаткового заробітку для себе. Багато спав і відпочивав, щоб мати «світлий розум» і генерувати нові ідеї для «перспективних бізнесів», які так і не реалізовував. Він часто пропадав у барах, адже хотів піти розвіятись із друзями.
І ось, через 15 років спільного життя, я зустріла Дмитра. Він найнявся працювати у ту ж фірму, де була й я. Ми кожного дня разом обідали, розв’язувати робочі питання, чоловік мене проводжав додому. День за днем і стало зрозумілим, – я закохалася. Прийняти рішення було дуже складно. Врешті решт, подруги влучно сказали, що в цьому житті ніхто, нікому і нічого не винен, і що я чесно вчиню, якщо подам на розлучення, адже так у житті іноді трапляється.
Всі родичі мене не зрозуміли. Перестали спілкуватися, називали різними словами. А що я? Мені хотілося знову відчути себе справжньою жінкою, котра живе за чоловіком, а не забезпечує усю сім’ю самостійно. Чому я не зробила цього раніше? Кохання засліпило, а віра в хороше практично нескінченна. Я завжди була готова дати чоловікові все до останньої краплі. Однак, ніщо не може тривати вічно.
Діти залишилися разом із моїми батьками, а я з Дмитром взяли відпустку та відправилися на море, – радіти, що змогли зустріти своє щастя. А як ви вважаєте, я правильно вчинила, що після 15 років подружнього життя розлучилася та закохалася в іншого?
