Я з дитинства мріяла стати вчителем, щоб навчати інших. От і здійснилася моя мрія. Після завершення педагогічного училища потрапила на роботу за направленням – у село. Працюючи там познайомилася із мешканцями. Усі люди добрі і привітні, від цього я була приємно вражена. Одного разу за моїм учнем прийшов його старший брат. Ми познайомилися, поговорили. А через якийсь час почали переписуватися і спілкуватися по телефону.
Село маленьке всі один одного знають і про всіх все відомо. От і про нас з Петром теж люди почали говорити. Ми зустрічалися, він залишався у мене ночувати. Коли у мене закінчився трудовий договір, я вирішила повертатися у місто. Невдовзі ми одружилися. У нас народилася донечка. Та коли переїхали у місто зіштовхнулися із проблемою працевлаштування чоловіка. То робота важка, то мала зарплата. Аж тут сусід запропонував іти працювати до нього на роботу, якраз шукають охоронця. Зарплата хороша, офіційно оформлюють, ще й додому близько.
Все було просто чудово ми молода сім’я живемо з моїми батьками, вони нам дуже допомагають. У декреті я була не довго, коли Олечці виповнилося два рочки, я вийшла на роботу. Так минали рік за роком. Ось уже й донька наша випускниця, а далі вибір вищого навчального закладу.
Тут мій чоловік якось прийшов ввечері додому і почав розказувати, що хоче змінити роботу. Охоронцем працювати важко. Весь день на ногах. Йому запропонували роботу завгоспа у поліклініці.
Ніби хороші умови, але не у нашому місті , а сусідньому. Деколи треба буде залишатися з ночівлею. Але домовились, що нічого страшного. І так мій чоловік улаштувався у поліклініку.
Спочатку було все гаразд, потім почав там залишатися на ніч, а згодом усе частіше і частіше. А я й нічого не підозрювала.
Аж з часом від людей дізналася, що мій чоловік уже більше року живе на дві сім’ї. Виявляється там у лікарні він познайомився з медсестрою. Вона була розлучена, дітей не мала. От вони і надибались. Він переїхав до неї. Живуть у її квартирі. Я відпустила його без сварок і скандалів.
Ми розійшлися, але мені образливо навіть не за себе, а за нашу Олю. Він перестав спілкуватися і з нею. Хоча дитина до нього тягнулася. Але ми з дочкою залишилися опорою одна одній. І все у нас буде гаразд. Ми не оглядаємось назад, а живемо теперішнім з надією на краще майбутнє.
