Ми з моєю дружиною прожили шість років у шлюбі, до того ще два роки зустрічалися. І наче все було просто ідеально та з часом ми почали віддалятися один від одного. Дружина почала проводити більше часу з подругами, у батьків, по салонах і на роботі, лише б не вдома і не зі мною.
Ми проживали у її квартирі, яку вона ще мала до заміжжя зі мною. Тому на її квадратні метри я не претендував. Одного дня я просто забрав усі свої речі і пішов із дому. Далі подали документи на розлучення. Процес відбувся дуже швидко, бо ми нічого не ділили і жодних спорів у суді не вирішували.
А ще до цього розлучення, яке пройшло безболісно. Мені додалась теща. Вона мені писала у соціальних мережах і телефонувала. Хотіла говорити про те, як я міг залишити її доньку. І мої відповіді, про те, що ми розійшлися, бо обоє цього хотіли, вона наче і не чула. Та й не дуже вона мене любила, як зятя. Завжди була чимось незадоволена.
У моєї колишньої дружини є подруга дитинства Ліля. З якою вона і проводить свій вільний час. Вона була дуже частою гостею у нас вдома, навіть залишалася ночувати. Про неї можу сказати, що тридцяти п’яти річна самотня жінка, у вічному пошуку чоловіка. Вона у нас і їла, і пила. Часто дружинна дзвонила, щоб я після роботи заїхав і забрав замовлення суш або піци, бо Лілічка сьогодні має прийти. Мені ж звісно було не важко, але і межу треба знати. Чому я мав годувати її подругу, а вони сідали їсти вдвох і навіть мені не пропонували. Я вже не кажу про те, щоб подякувати.
А колишня завжди дивувалася, чому я не долюблюю її подругу. У нас колись був випадок, що Ліля залишилась у нас ночувати. Дружина зранку пішла на роботу, а я прихворів і спав у нашій спальні, аж тут прокинувся від того, що Ліля лежить поруч. Я одразу пішов на кухню. А вона коли прокинулася, сказала, що була випивша і нічого не пам’ятає. З того часу я її оминаю.
Я намагався поговорити з Наталею про її подругу, але тільки розмова заходить за Лілю одразу все переростає у сварку. Але миритися і далі у мене сил вже не було.
У сім’ях бувають різні ситуації. Як щасливі моменти, так і негаразди. Ми всі дорослі люди і розуміємо це. Але коли лише непорозуміння, то до нічого доброго воно призвести не може. Я зі своєю сторони намагався якось знайти компроміс. Багато на що закривав очі. А Наталя сприймала мої дії, як належне. От і звикла до таких стосунків. Але я не готовий прожити так усе життя. Не знав що мені робити. Бо все таки хотів зберегти сім’ю. Але, на жаль, не вдалося.
От ми і розлучилися. Кожен живе життям, яке обрав сам. Вона – весело, безтурботно, зі своєю найкращою подругою, але без мене і моєї фінансової допомоги.
А я сподіваюся, що зустріну у житті ту єдину, яка буде достойним партнером у наших стосунках, мамою наших дітей. З якою будемо разом дивитися фільми, подорожувати і просто проводити час разом.
Нехай і у неї добре складеться життєва дорога, але уже з іншим. Можливо, після розлучення вона переосмислить свою поведінку у стосунках. Адже потрібно не тільки брати, а й віддавати.
