Після народження сина, наша сім’я відчувала справжню кризу у стосунках

Після одруження ми з дружиною вирішили, що одразу будемо народжувати дітей. Завжди хотілося великої сім’ї, де присутній дитячий сміх. Проте йшли роки, а дружина все не могла завагітніти. Ми відвідали десяток лікарів, перш ніж побачили бажані дві смужки. Ви б знали, які ми були щасливі. Всередині відчувалося, що тепер життя повинне налагодитися і ми ступимо на наступну сходинку. Ми щиро вважали, що народження малюка виведе наші стосунки на новий рівень.

Дружина переносила вагітність чудово, я завжди був поряд, оточив її турботою і намагався, щоб у неї було все необхідне. Бувало навіть і о 3 ночі біг по мандарини, все як у кіно. Оксана по правді зізналася, що це була просто перевірка заради сміху, насправді вона не хотіла фруктів. Я у той час був такий радісний, що навіть не образився, лише вдосталь повеселився разом із нею. Кохана також була щасливою та спокійною.

Оскільки це була дуже бажана та очікувана дитина, ми вирішили доволі відповідально підійти до пологів та почали навіть ходити на курси для молодих батьків. Все було просто добре, а ідеально. Звичайно, я був присутній під час пологів. А потім сильно ридав, коли акушерка принесла мені маленькій комочок, який уже солодко спав. Синочок. Тоді мені здавалося, що наша сім’я вже не може бути міцнішою.

Повернувшись додому, нас очікувала зовсім інша реальність, з якою впоратися виявилося складніше, ніж я думав. Звичайно, я знав, що обов’язково будуть безсонні ночі, але ж не кілька тижнів без нормального сну! Через це було вічне роздратування: на себе, на дружину і навіть на сина, за що було неймовірно соромно. Одного разу, мені спливло на думку, а чи зможу так і надалі?

Після пологів дружина повністю присвячувала увесь час маленькому Максимку, а я все більше почав відчувати самотність. Ми стали втрачати зв’язок один з одним. Колись наші стосунки будувалися на легкості та спонтанності, ми були молодими та веселими, а з появою дитини з’явилися зобов’язання та рутина. Життя більше не здавалося казкою, все руйнувалося на очах.

Наші суперечки та докори дійшли до такого рівня, що довелося роз’їхатися. Дружина зібрала усі речі та переїхала до матері, разом із дитиною, а я залишився сам у порожній квартирі. Тоді й зрозумів, як мені їх не вистачає. Наша сварка тривала недовго: рівно 1 добу. А тоді я швидко приїхав до коханої, щоб забрати її назад, у той час, як дружина уже стояла у порозі із валізами та такими ж намірами.

З часом усе стало на свої місця. Ми повернули свої теплі стосунки та щасливі виховуємо сина. Буває навіть обговорюємо уже народження другої дитини.

Оцініть статтю
Після народження сина, наша сім’я відчувала справжню кризу у стосунках