Ми з дружиною та двома дітьми живемо у невеликій двокімнатній квартирі, яка мені дісталася ще від бабусі. Батьки живуть далеко за містом, у селі, а у коханої їх і зовсім немає. Тепер моя сестра, Анастасія, повідомила, що пішла від свого чоловіка та переїжджає до мене, адже їй просто нікуди подітися, їхати у село вона не збирається.
Щоб ви розуміли, у неї самої є дитина. Що то виходить? – Або я з дружиною та своїми дітьми будемо в одній кімнаті, а сестра з дочкою в другій, або всі дорослі в одній, а діти в іншій. Чи як? Наша бабуся передала спадок нам обом, тому законно ця квартира належить і Анастасії, просто у свій час ми в усній формі домовилися, що у ній я залишаюсь жити з сім’єю. Навіть не маю морального права тепер відмовити сестрі.
Чесно, я пропонував допомогти їй з орендою на перший час, ну не будемо ж ми завжди жити всі разом, якщо сестра з чоловіком так і не помиряться! Анастасію така пропозиція не задовольнила. Робити було нічого, я з коханою перебралися спати на кухню (у нас там стоїть непоганий диван), а Анастасію з дочкою пустили у свою спальню.
Так пройшло уже понад місяць. Я так більше не міг! Ні я, ні дружина не могли виспатися, уже почалися черги у ванну кімнату. До того ж Анастасія взагалі не давала грошей на оплату комунальних послуг та продукти, все лягло на наші плечі, навіть за маленькою Іринкою доглядати, поки її мама гуляла з подружками.
Після серйозної розмови із сестрою, вона образилася на мене. Сказала, що я їй більше не брат і взагалі, їй більше не хочеться жити зі мною під одним дахом. Наступного дня Анастасія зібрала речі, взяла дочку та переїхала назад до чоловіка (виявляється вони все ж помирилися). Тепер мені телефонує щодня матір і питає, як я міг так вчинити з нею, все ж таки рідна людина. А що мені відповідати? Головне, що тепер можна спокійно сидіти у ванній годину і ніхто не буде стукати, аби швидше виходити.
