З Віталієм ми прожили щасливі роки разом. У нас народилися син і донька, які проносять щастя і радість у наш дім. Проте жодна казка не може тривати вічно, так наш шлюб підійшов кінця.
На десятому році спільного життя я отримала заяву на розлучення. Причиною, була колега по роботі. Набагато молодша за чоловіка, вона годилась йому хіба що в доньки. Від тоді на мене нахлинули думки, що я більше нікому не потрібна, ніхто більше не покохає мене. Можливо, потрібно було більше доглядати за собою, або причина зовсім не в мені. Здавалось, що все закінчиться в п’ятдесят три.
Проте настав день який змінив моє життя. Я працюю викладачем у вищому навчальному закладі. На пару прийшла чергова група студентів. З поміж інших мені в очі запав один юнак. Високий, з вигляду старший за однолітків, чорнявий парубок. Звичайно, думки були різні, але це не відповідало моїм принципам.
Після заняття він підійшов до мене та попросив пояснити завдання. Мій голос тремтів, наче тіло не слухалось розуму. Євген, так його звали, був одним з найуспішніших студентів, крім того, надзвичайно галантним і вихованим кавалером. З цього дня мої думки були лиш про нього.
Моя донька Даринка також навчалась в університеті, де я викладала. Вона інколи заходила в мій кабінет, щоб потеревенити на перерві. Одного дня дівчина прибігла розповісти новину. Вони з її хлопцем прийдуть до мене в гості познайомитись, коли закінчиться сесія. Я була дуже рада за неї, мабуть, найближчим часом прийдеться робити весілля.
В цей час Євген попросив про додаткові заняття. Він хотів отримати червоний диплом тому і мій предмет був одним з основних. Я почала помічати, що він також має неоднозначні почуття до мене. Ми почали зустрічатися частіше, виявилось, що це його друга освіта. У мене впав тягар з плечей, адже це означало, що він не одноліток моєї доньки.
У нас почався роман. Часто ловила себе на думці, що таким чином можу помститися колишньому чоловіку за зраду. Невже, я не здатна подобатись молодшим ніж я чоловікам. Чи будуть осуджувати люди мене за такий вчинок? Але вже починалась сесія і ми з Євгеном почали бачитись рідше.
Згодом настав день зустрічі з обранцем доньки. Я готувалась, ніби це до мене прийдуть свататись. Тут постукали у двері. Відчиняючи їх я була збентежена. На порозі стояла Дарина та Євген. Спочатку, були думки, що це просто схожий юнак. Але безсумнівно, коли я побачила ці зніяковілі очі зрозуміла, це був він.
Я намагалась не видавати себе. Моє хвилювання було схоже на те, коли мати справді знайомиться з хлопцем доньки. Проте моя ситуація була набагато гіршою. Можливо, він був зі мною заради рейтингу у виші, а можливо це справжнє кохання.
Тепер я не знала, що робити. Залишити мрії про те, що знову можу бути щасливою, чи промовчати про цей роман і дозволити доньці бути з таким чоловіком. На кону були особисті почуття і почуття моєї дитини. Але чи справжні вони, і тоді кому належить серце цього хлопця.
