Були дві близькі подруги. Обидві жінки самотні, одна – розлучена, друга – вд0ва. У кожній – єдиний син. Наразі життя складне, а самотнім жінкам, тим паче іноді скрутно. Прийняли вони рішення виїхати за кордон на заробітки, а дітей залишити на Україні. Дорослі вже, впораються. А їм час шукати кращої долі, та копійчину заробити.
Старшому хлопцю було 19. Він закінчив коледж, почав працювати, та й жив в квартирі матері. Меншому хлопцеві було лише 12, він школяр. Мати залишила його на зйомній квартирі, а заплатити забула. Як жити малому? Хто буде приглядати за ним в неспокійний перехідний вік? Стали хлопці разом жити.
Старший, на щастя, виявився дуже відповідальним. Вони вели господарство, багато чому навчилися, молодший не пропускав школи, не потрапив в дурну компанію, його повністю доглядав дорослий друг. Через 12 років життя змінилося.
Менший хлопець успішно вивчився. Влаштувався на престижу роботу, займає високу посаду для свого віку. Він дуже вдячний своєму другу, що тоді не залишив його, як мати, а дав прихисток, наставляв на вірний життєвий шлях. Зажди був поряд. А тепер зробив його своїм замом, подарував автівку.
Одного разу доросліший спитав меншого:
– Чуєш, малий? Може досить так мене балувати, подумай про себе, нарешті!
– В скрутний час ти став мені і мамою і батьком, і старшим братом і суворим наставником! Це найменше, чим я можу віддячити тобі!
