Моя матір так і не знайшла своє кохання, не вийшла заміж. У 40 років вона зрозуміла, що скоро навіть не зможе мати дітей. Тому вирішила швидко зробити штучне запліднення. Так народився я, коли мамі було уже 42 роки.
Вона приділяла мені увесь час. Я мав би вирости розбещеним хлопчаком, але трапилося навпаки. Не зважаючи на те, що матір завжди «годувала мене з ложки», з мене вийшла доволі самостійна людина. Я хотів сам навчатися, заробляти гроші та й проживати також хотів окремо.
У 17 років, після школи, сказав, що планую переїхати в інше місто на навчання. Лише у тому університеті була спеціальність, до якої горіло моє серце.
– Максимко, синочку, залишається зі мною. Хіба тобі потрібно того великого міста? Будеш зовсім один там, ні родини, ні знайомих немає. Та й мені тут буде дуже холодно без тебе. Рідну матір покинеш?
І я не зміг сперечатися з нею. Вступив до місцевого закладу. Отримав професію, яка мені зовсім було не до вподоби. Допомагав матері по господарству, забезпечував її фінансово, вона ж бо була уже пенсіонерка.
Нещодавно мені сподобалася дівчина, яка працює разом зі мною. Вона така красива, скромна, немов би промінчик у моєму сірому житті. Ми сходили на декілька побачень і я захотів познайомити її з матір’ю. Здавалося, усе пройшло на найвищому рівні, – мої дві найдорожчі людини порозумілися. Та все виявилося не так.
– Синку, яке одружуватися? Ти ще не готовий. І я не готова відпускати тебе у самостійне життя, зачекай, пізнай її краще: хто вона така, звідки, яка у неї родина.
Врешті вона вмовила мене. Так пройшов рік, а потім два. Моя кохана вийшла заміж за іншого. Я бачив, як мої ровесники граються зі своїми дітьми на площадках, ведуть їх до школи. А я веду за руку свою матір, гуляючи парком.
