Не дарма кажуть, що людина починає цінувати щось, коли втрачає…Так і з людьми. Рано чи пізно людина піде з вашого життя, як би вам цього не хотілося, тому ловіть момент — спілкуєтеся, розмовляйте, для того, щоб потім не шк0дувати…
Все життя я ображалась на свою матір, через те, що вона покинула мене на бабусю…Час тоді був дуже складний, мама постійно шукала роботу, тому вдома її можна було рідко побачити. Я навіть деякий час називала бабусю мамою, бо не пам’ятала, як вона виглядає. Коли мама все ж приїздила до дому, то ніякої ласки від неї я не отримувала — вона лише кричала на мене.
Якось вдома її не було рік, я дуже чекала її прибуття. Але коли вона приїхала, перше, що зробила — відлупцювала мене за брудний одяг. Той день я запам’ятала на все своє життя.
Рано одружилася, але маму це все не хвилювало. Своїй дитині часто не дозволяла їздити до бабусі — образа на маму була занадто сильна. Але рік тому дізналась, що у матері рак…Тоді в грудях щось закололо…Я почала шкодувати про те, що так довго не спілкувалась з найріднішою для мене людиною. Всі образи немов враз відійшли на другий план — зараз мене хвилює лише здоров’я моєї неньки. Я не знаю, як я переживу те, що її скоро не стане, а я все життя несла образу на неї…
