У мене було важке дитинство. Батька ніколи не знав, бабуся розказувала, що той покинув нас, коли я був ще зовсім малим, можливо, мав всього лиш декілька місяців. Спочатку матір намагалася виховувати мене самостійно, проте дуже швидко все покинула.
Скільки себе пам’ятаю, мати завжди вживала алкоголь. Дома постійно валялись пусті пляшки від спиртного, а рідна людина міцно спала десь на дивані, або на кухні, або ще деінде. Пощастило, напевно, лише в тому, що я був єдиною дитиною в сім’ї та мені не прийшлось відповідати за молодших та допомагати їм у всьому.
Пам’ятаю спочатку за мною завжди наглядала бабуся: продукти додому возила, прибирала, хотіла мене забрати до себе, проте я відмовлявся та зі сльозами на очах казав, що не покину матір саму. Так йшли роки, у 14 мені довелося уже влаштуватися на роботу. Працював то офіціантом у місцевій забігайлівці, то посудомийником. Пізніше мене почали приймати на будівлю, мити машини й таке інше, – виживав як міг.
Іноді траплялися дні, коли матір поводилася як звичайна, любляча жінка. Ми разом гуляли, спілкувалися, проводили час, а потім все повторювалися знову і знову. Думаю, у всьому винні її друзі, які час від часу приходили до нас додому.
Коли мені було 17 – мати пропала. Ось так, вийшла і не повернулася. Я чекав її, але про мене дізналися. До тепер не знаю, хто подзвонив в органи опіки, але на 1 рік, до повноліття мене оформили до притулку. Там було незатишно, сильно сумував за рідною домівкою, хоч вона була холодна та непривітна також.
У дитячому будинку я познайомився із красивою дівчиною, на ім’я Наталя, вона сирота з малих літ. Після випуску їй видали невеличку квартирку, де ми стали разом жити. Я швидко влаштувався на роботу, а вона вступила до університету. Можливо, мені також потрібно піти на навчання, проте поки намагаюся забезпечити нашу маленьку сім’ю, а ще знайти рідну матір. Так, я все ще сподіваюся побачити її та обійняти, сказавши, як сильно сумую.
