Одного вечора, коли я поверталася втомлена з роботи додому, то думала лише про смачну вечерю та чашку гарячого і запашного чаю, але несподівано для себе почула якийсь незрозумілі звуки. Призупинилася, порозглядалася по сторонах, визначила з якої сторони долинають ті звуки та попрямувала прямо на них. Підійшла ближче до центру скавуління і зрозуміла усю ситуацію. У відкритий каналізаційний люк впало маленьке цуценя. На вулиці вже було темно, щоб розгледіти серед сміття той малий комок шерсті я присвічувала мобільним телефоном. Я почала говорити до нього і в його очах побачила безпорадність і прохання про допомогу, звісно, що я не змогла його залишити тут самого. Я, чесно кажучи, навіть забула про своє бажання їсти.
Що ж я маю робити, кого кликати на допомогу? Дістатись до нього без сторонніх було просто неможливо. Я почала шукати поруч якісь підручні матеріали для порятунку щеняти, але – нічого. Вуличка тут нелюдна, тому допомоги було не чекати. Та сталося чудо, неподалік проходив молодий хлопець, який побачив мене, почув скавуління собаки й одразу кинувся на допомогу. Я розповіла суть проблеми: собака потрапила у каналізаційну яму засипану сміттям, а до неї потрапити неможливо. Незнайомець оглянув яму, оцінив ситуацію і вирішив телефонувати рятувальникам. Сильні чоловіки у формі приїхали за п’ять-сім хвилин і не прикладаючи багато зусиль ще за хвилин 5 перелякане щеня було в мене на руках. У той час, коли рятувальники витягали малого друга, ми із незнайомцем почали бесіду. Він розказав про себе кілька слів, а я підтримала розмову й у відповідь сказала як мене звати та чим я займаюся. От ми вже і знайомі.
З Андрієм, хлопцем, яким щойно познайомились, було дуже комфортно спілкуватися. Після порятунку він запропонував провести мене додому, а я і не відмовила. З щеням на руках ми рушили до мого будинку.
Уже під самим під’їздом ми розмовляли та не могли ніяк попрощатися. Я вирішила запросити Андрія на чай, хоча ми щойно познайомились, а таке враження – знайомі багато років. Я швидко приготувала вечерю, ми поїли й домовились, що завтра разом будемо шукати нове житло для нашого малого знайди.
Ця несподівана пригода змінила кардинально наші життя. Ми з Андрієм почали зустрічатися, плануємо разом жити. Собаку вирішили залишити собі, адже дякуючи їй ми познайомилися і знайшли один одного.
Ми щодня займаємося буденними справами, і навіть не підозрюємо: що і де нас може чекати.
Не здогадуємося, які знайомства нам підготувала доля. Справи чи ситуації, що здаються нам недоречними або не потрібними у цю мить – можуть змінити наше подальше життя. То ж ставмося із розумінням до тих подій, що відбуваються з нами, можливо, доля підготувала щось цікаве.
