Склалось так, що мене виховувала мама з бабусею – батько втік до іншої жінки ще коли я був малим. І в цій жіночій компанії, під постійним та пильним наглядом бабусі я виріс доволі замкнутими, стриманим та тихим. В мене було мало друзів, а про дівчат взагалі мовчу – я боявся їх як вогню. Тому у свої 30 у мене не те, що не було серйозних стосунків – я на побаченнях був всього декілька раз і то не вдало. Я вже й опустив руки – ну ніяк не виходило мені знайти контакт з людьми. Думаю це через те, що мама і бабуся ще з малку дуже контролювали кожен мій крок, сварили дітей у дворі через галас і постійно шукали у мене проблеми зі здоров’ям. Мені не можна було ні йти кудись самому, ні спілкуватись з дітьми, якщо мамі вони не подобались.
Та якось я вирішив щось змінити в житті – переїхати на орендовану квартиру. Мама, звісно ж, була проти, але я не слухав її. Добре, що моя професія, а я працював в IT, дає мені немалі фінансові можливості. То ж я зібрав речі й поїхав жити на інший кінець міста – подалі від бабусі й мами.
Але, як не дивно, особливо нічого у моєму житті не змінилось – я й далі був самітником, а до цього додалось ще й постійна тиша в домі – я не мав до кого й слова сказати. Тож в такому настрої я вирішив піти прогулятись, а потім зібрати речі і повернутись до мами – нікому більше я й не потрібен.
Коли я вийшов у двір, то помітив стареньку, якій було вкрай важко пересуватись та ще й вона мала важкеньку сумку з продуктами. Я, як вихований хлопчина, вирішив допомогти жінці. Забрав важкий пакет, взяв під руку та відвів додому. Старенька розповіла мені, що живе самотньо ось уже декілька років – чоловік помер, сини роз’їхались хто куди, а єдина онучка живе в Чехії. Жінку кликав старший син жити до себе, але вона не хоче – не заходить спільної мови з невісткою. Так і живе сама.
З того дня я частенько заходив провідати бабусю – приносив їй свіжого хліба та молока. Мені було шкода Алевтину Макарівну. Та й вона, хай простить мене моя бабуся, більш приємна жінка – допомагала мені порадою та добрим словом. Звісно, я не став щасливіший, але принаймні я знав, що можу допомогти комусь.
А якось, коли я завітав з гостинцями, то мене, окрім Алевтини Макарівни, зустріла ще й доволі симпатична дівчина. Це онучка старенької, несподівано, приїхала у гості. Дівчина була неймовірно красивою та привітною. Ми одразу ж розговорились, зайшли багато спільного – вечір я провів справді чудово.
Не знаю, чи випаде мені шанс мені побудувати стосунки з Анею, але надія таки є. Можливо й справді моє життя набуде сенсу?
