Вийшов з машини у запашний вересень.
⠀
Листя потроху жовтіє, небо в білих хмарках, у повітрі пролітає павутиння. Достигають яблука та груші. Така тиша стоїть…Осінь!
⠀
Поглянув задоволено на свій двір. На лавці біля мого під’їзду сидить буркотливий дідуган з паличкою, за порядком слідкує. Контроль.
⠀
«Яка краса» – позіхаю я. «Наррркомаааннн», – гундосить дід.
⠀
Беру телефон. Починаю знімати відео.
Всі в дворі знають, що я відомий блогер. Видав книгу, проводжу семінари про відносини між чоловіками та жінками. Одним словом, блогер –психолог. Десять секунд – і сторіс про дідугана готовий! А які коментарі, реакції)))) Тому що, досить тиранити молодь та дітей!
⠀
Дід показує мені середн1й палецb, мaтюкаєтbся , але ж все-таки ховається у під’їзді. Ось, тепер, інша справа!
Осінь надихає мене, квапить: лети, юначе, на пошту, поки зовсім не стемніло.
⠀
А десь під великим старим горіховим деревом мої сини шукають достиглі горіхи. Шукають в листі на землі. Розколюють та смакують. Посміхаються мені, радіють.
Обступили мене з усіх сторін, сто запитань: а ти куди? А коли прийдеш? А купиш що-небудь? А пограємо потім?
Дивляться прям в очі, а кармани від горіхів тріщать аж по швам. І так завзято їх шукають, що аж мені закортіло.
⠀
Поспішаю на пошту за посилками. Міг би, так полетів би. Як в далекі часи коли вересень, айстри, достиглі горіхи в листі, ти біжиш за молоком, попереду школа і незвідане майбутнє.
⠀
А чого ж я такий радісний сьогодні? Все просто, закінчив роботу над важливою статтею, і тепер можу приділити увагу дружині та дітям.
⠀
Повірте, для щастя багато не треба! Живу в моменті!
