З моїми батьками завжди було складно. Чомусь вони все життя вважали, що якщо проявили великий жест допомоги, то я повинна бути їм вдячна протягом усього життя за це. Ні, звичайно, так має бути, проте навіщо нагадувати про це при кожній нашій зустрічі? Дійшло до того, що більше не приймаю від них жодних подарунків.
Нещодавно я вийшла заміж, як весільний подарунок мати з батьком дали нам невелику суму грошей. «Це на нову кухонну техніку», – сказали вони. Хоч у нас з чоловіком і були зовсім інші плани на ті кошти, проте прийшлося купити новий холодильник та газову плиту у квартиру свекрів, оскільки на перший час жити ми стали у них. Виглядало доволі безглуздо, оскільки у батьків чоловіка була непогана техніка, та все ж, моя матір була повністю задоволена.
Звичайно, основним бажанням було придбати власне житло, щоб з’їхати від усіх та будувати окреме сімейне життя. Тим більше дітей я не хотіла народжувати, допоки не буде можливості зробити їм свою дитячу кімнату. Як тільки мої батьки дізналися, що ми назбирали достатню суму грошей на перший внесок, стали мені телефонувати ледь не щодня, розказуючи, що хочуть зробити нам дуже щедрий подарунок – ремонт. Я не стала заперечувати, а дуже даремно. Хто ж знав, чим це все обернеться у майбутньому.
Тепер, коли всі етапи ми пройшли – квартира куплена, ремонт зроблено, всі меблі стоять на своїх місцях, – мої батьки заходять до нас у гості ледь не щодня, мовляв, мають право, адже вклали сюди чималі кошти. А окрім того, з’явилася ще одна проблема. Я кожного разу вислуховую, що потрібно оформити оселю повністю на себе, або на них, а то у випадку розлучення прийдеться ділити майно навпіл, а це зовсім несправедливо: чоловік не вклав у ремонт гроші (і не важливо, що саму квартиру ми придбали обоє). Ось такий від них подарунок вийшов!
Я уже намагалася пояснити мамі, що не важливо на кого оформлене житло, це все одно спільно нажите майно, яке буде ділитися навпіл. І взагалі, чому вони вважають, що я обов’язково розлучусь із коханим?? Мене це надзвичайно обурює. Артем уже почав казати, що готовий укласти шлюбний договір, лиш би нам дали спокій. Мені аж соромно стало перед ним за таку поведінку своїх батьків, – називається, ось і прийняли «щедрий» подарунок від них.
Тепер мама з татом перестали зі мною спілкуватись, а на чоловіка взагалі мого хтозна-чого образилися. Ну й нехай. Зараз у планах з’явилося бажання продати цю оселю, віддати батькам потрачені гроші та придбати інше, де все буде вкладено із нашого гаманця!