Коли я вперше його побачила, то всередині щось тьохнуло. Тоді не думала, що це закоханість, звідки ж тоді було про це знати, мені було всього чотирнадцять. Андрій жив з нами по сусідству.
Я була з дуже шанованої всіма родини — батько був професором математичних наук, матір була директором у школі. Бабуся та дідусь в минулому також працювали у сфері освіти. Брат мій спортсмен — належав до нашої збірної й приносив країні багато нагород та медалей. Про мою родину знали всі, ми були просто взірцем ідеальної сім’ї для багатьох, про що не скажеш за родину Андрія.
Він був з дуже бідної сім’ї. Мати працювала прибиральницею і часто випила. А пів року тому трапилася подія, яку Андрій досі не може забути…Його батько напився і почав лізти з кулаками на матір Андрія, хлопець хотів захистити маму і вдарив батька по голові. Той впав і помер…Але Андрія не посадили, суд визнав це як самооборону. Тоді весь під’їзд почав говорити, що хлопчик убивця, але я в це не вірила…
Мама з татом завжди хотіли для мене гарну кандидатуру, кожного разу матір намагалась мене звести з сином своєї подруги — Георгієм. Той був справжнісіньким тюхтієм. Він не мав своєї думки й слухав лише свою матусю. Такі хлопці мені ніколи не подобалися…Але як запевняв батько — той з багатої та інтелігентної родини, хто ж може бути кращим? Як хто…Андрій…
Я ходила з ним в одну школу. Спочатку не розуміла, чому він постійно вештається за мною, а згодом сама закохалась. Андрій був моїм першим коханням. Батьки не знали, що я з ним спілкуюсь, якби й знали — прибили б…
Як тільки ми перейшли в десятий клас в Андрія померла матір…В хлопця більше не було рідних, тому його віддали до дитячого будинку. Я дуже плакала, не знала, як тепер ми будемо бачитись…Але Андрій, як справжній чоловік знайшов вихід із ситуації. Зараз мені здається цей вчинок досить безглуздим та по-дитячому наївним, але тоді для нас це було драмою всього життя. Ми разом втекли в інше місто. Просто сіли на електричку і їхали, самі не знаючи куди.
Але не пройшло навіть п’ять годин як батько дізнався, куди я поїхала…Ми гуляли з Андрієм по парку, їли морозиво і не думали про майбутнє, ми були лише удвох. Аж тут я побачила тата. Тоді я дуже злякалась і не знала, що мені робити. Андрій ще сильніше стиснув мою руку.
Батько не на жарт розізлився. Тоді я почула від нього багато поганих словечок, які взагалі не йшли такому професору, як він. Тато кричав, що Андрій убивця та негідник, що в нас не має ніякого майбутнього. Батько силоміць забрав мене від коханого…Андрію пригрозив більше не лізти в наше життя…
Я дуже горювала…Андрій повернувся в дитячий будинок. Ми майже не спілкувались, лише іноді він міг написати мені смс з телефону свого друга…З того часу пройшло три роки. Я успішно склала іспити, так, як і хотіли мої батьки. Нещодавно вирішила, що хочу бути бухгалтером, або ж фінансистом. З дитинства мені подобалась математика, але бути професором, як батько я не хотіла.
Університет обрала у своєму місті. Коли підійшла до кабінету, аби занести всі необхідні документи то ледь не зомліла. Там стояв він — Андрій. Той дуже змінився з останньої нашої зустрічі. Хлопець помужнішав, став дуже красивим…Андрій мене також впізнав. Як виявилось, він теж вступає до цього університету на мою спеціальність…Дивно, а раніше в нього були проблеми з математикою…
Дитяча закоханість у нас не пройшла, а переросла у велике кохання. Я часто казала мамі, що ночую в одногрупниці, а сама ж проводила час з Андрієм. Мені вже було начхати на думку батьків. Я вже повнолітня і сама в праві вирішувати, як мені жити, і з ким.
Сталося так, що завагітніла. Тоді нарешті вирішила розповісти про Андрія батькам. Вони були розлючені…Але вже нічого не поробиш — я була вагітною. Коханому розповідати про нашу дитинку не поспішала.
Думала, нарешті все налагодилось, але ж ні…Андрій перестав ходити на пари. Я почала непокоїтися, телефонувала йому і писала, але він не відповідав. Потім все ж підняв слухавку. Андрій сказав, що я зрадила його, і він більше не хоче мати справу ні зі мною, ні з моєю шаленою сімейкою. Коханий забрав документи та перевівся до іншого вишу.
Розбиратись з усім не стала. Мені набридло…Я хотіла спокійного життя. Народила на третьому курсі…Тоді вже була заміжня за Георгієм, за того самого матусиного синочка. Матір постаралась, щоб той взяв мене з дитиною, а це було тоді найкращим варіантом, аби уникнути осуду з боку оточення…
Минуло п’ятнадцять років. Я працюю головним бухгалтером на одній хорошій фірмі, роботою задоволена, але не сімейним життям. Георгій і далі продовжує слухатися матір та жити під її спідницею. Виховуємо разом донечку Ангеліну. Вона копія Андрія…
Через скільки років матір вирішила розповісти мені всю правду, чому Андрій тоді покинув мене. Як виявилось, тато приходив до нього з погрозами, а ще наговорив, що я вагітна від іншого хлопця. Щоб Андрій не руйнував мені життя, а просто пішов. Я шокована, як рідні батьки могли так зі мною вчинити? А ще більше засмучена Андрієм, що він ось так просто здався, навіть не розбираючись…Він мені не вірив.
Якось я була у відрядженні в іншому місті. Власником підприємства, на якому я тоді була по роботі виявився Андрій…Успішний та солідний…От би зараз сюди моїх батьків, аби вони побачили, яке руйнували мені щастя…Андрій мене не впізнав, та й і я не стала починати з ним розмову. Нехай все залишається так, як було.
