У моєї єдиної внучки влітку весілля. Ми живемо у селі, тому і святкування плануємо у народних традиціях з великою кількістю гостей. Святкують у нас із четверга і до вівторка. Родина у нас велика і знайомих багато, тому плануємо близько трьохсот гостей. Є у мене далекі родичі у Канаді і їх запросили, хоча сумніваємося, що вони приїдуть, бо не були на батьківщині вже понад п’ятнадцять років.
Всіх вирішили запрошувати завчасно, щоб люди могли повідомити чи прийдуть до нас на забаву. От і родичів із закордону запросили за два місяці до весілля. Нашому здивуванню не було меж, коли почули від них, що приїдуть. Звісно, я зраділа, що завітають родичі. Завчасу почала готуватися, бо вони прилетять не на саме весілля, а за місяць до нього, щоб погостювати й трохи відпочити. Приїхала не тільки сестра з чоловіком, як обговорювалося раніше, а ще й дітей привезли, показати рідні краї.
Зустріли їх в аеропорті та одразу поїхали за святковий стіл. Я наготувала українських страв: борщу, вареників, голубців – все, як на свято. Ми гарно посиділи, згадали молоді роки. Гості були втомлені з дороги, тому швидко пішли спати. Наступного дня мій зять із чоловіком сестри поїхали у місто у справах, потім зайшли у супермаркет і накупили різних харчів та напоїв – за все розраховувався чоловік моєї доньки.
Ввечері, коли ми залишились самі Іван розповів мені про їх поїздку у місто. Каже, що гість із Канади був вражений як змінився наш обласний центр, бо їхали вони ще давно і все запам’яталося якесь сіре і похмуре, а зараз, наче якесь сучасне європейське. Коли зайшли у магазин, то він почав вибирати продукти й наголосив, що бере їх для своєї сім’ї. Зять здивовано відповів, що вдома все є, та такий вчинок гостя – просто вразив, невже він такий скупий, що не купує на всіх.
Так минав день за днем, вони жили у нас, але часто ходили до своїх родичів та знайомих у гості. От у вечері одного разу зайшли наші іноземці до хати й щось дуже жваво обговорювали. Ввійшовши до мене на кухню чоловік сестри почав обурено розповідати, що йому у нашому сільському продуктовому магазині не додали здачі – п’ятнадцять копійок. Я і не здивувалася – це нормально. На наступний раз я не буду мати та просто не додам, але для нього, то майже трагедія. Через день така історія повторилася, але наш канадець не змовчав, а почав вимагати свої двадцять копійок. Продавчиня у нас молода дівчина, не стала нічого розказувати чи пояснювати, а просто дістала гривню із каси й віддала замість копійок.
За обідом ми почали розмову про фінанси. Гості почали розповідати, що вони навіть зі сміття отримують гроші, бо сортують і все віддають на перероблювання, а за це їм повертають кошти. У них заробітні плати значно вищі за наші та й соціальні допомоги у рази більші. З нашими й не до порівняння. Та з їх поведінки стосовно грошей я була здивована.
Чоловік із дочкою мене заспокоювали, що нічого страшного – вони гості. Приїхали із далеку, хоч не привезли жодних подарунків нам, та непевне подарують кругленьку суму на весілля. Я і заспокоїлася, мені справді презентів жодних не потрібно, а внучці на весіллі віддячать за нашу теплу зустріч.
От уже і день весілля настав. Ми усі у приємних клопотах, час просто промайнув. Гарно відгуляли та коли діти прийшли до нас на наступний день і сказали, що мої родичі із Канади поставили у конверт триста доларів із всієї сім’ї, в мене просто забракло слів. Вони у нас жили майже місяць, харчувалися, а на весілля дали таку суму, як несли просто наші знайомі.
Родичі від нас поїхали, а неприємний осад залишився. Передавали нам знайомі, які з ними спілкуються, що вони вважають: ми не вміємо правильно витрачати кошти.
Ми всі самостійно вирішуємо як нам жити й на що витрачати кошти. А живемо один раз, тому не бачу причин чому економити, та ще й на весіллі єдиної внучки.
