Ольга ростила двох синів сама. Чоловік помер ще молодим. Василь та Володя росли в любові та материнській турботі. Хлопчики не мали потреби ні в чому. Звичайно, на вчительську зарплату не розженешся, та Ольга тримала ще господарку: птицю, свині та козу. Мала жінка досить великий клаптик землі біля хати.
Василь з дитинства ріс спокійним та уважним. У школі був відмінником, завжди піклувався про маму, намагався у всьому допомагати. Навіть на кухні разом з Ольгою навчився ліпити вареники та пельмені, варити борщ, смажити котлети. А якось на різдвяні свята самостійно спік медівник, нехай за найпростішим рецептом, проте власними руками.
За Володею всюди росли золоті верби. У школі отримував одні двійки, не зважаючи на те, що мама вчителювала. Проте на це Ольга закривала очі, не дається наука, то, можливо, чимось іншим буде син цікавитися. Але для Володі єдиними розвагами були азартні ігри та танці в сільському клубі. Він ні разу не запитав у матері, чи потрібно щось помогти по дому чи на городі. Про худобу взагалі поняття не мав, як біля неї поратися.
Після закінчення школи Василь подався в університет. Вступив сам, без будь-якої допомоги. Матір неймовірно пишалася наполегливістю та старанністю сина. Невдовзі одружився, поєднував легко сімейне життя та навчання, ще й встигав ходити на вечірні зміни на роботу.
Володимир теж після школи довго не засиджувався вдома. Ольга витратила багато сил та коштів, щоб прилаштувати сина до училища. Матір наївно вірила, що Володя справно вчиться, лише через рік взнала, що його відрахували ще після першого семестру за не відвідуваність.
Василь разом з жінкою провідували матір кожних вихідних, хоча добиратися було далеченько. Вони завжди допомагали їй з прибиранням, городами. Невістка готувала їжу так, щоби заповнити морозилку до наступних вихідних. Хоча Ольга ще доробляла останні місяці в школі та з легкістю сама могла впоратися з цією роботою, ніколи не відмовлялася та щиро віддячувала молодим домашніми продуктами.
Володимир рідко телефонував, про візити до рідного дому мови навіть не було. Ольга всім серцем переживала за його долю. Часто сама надзвонювала, та відповіді не було.
На різдвяні свята до села приїхали Василь з дружиною та навіть Володя. Сиділи за святковим столом довго, Василь розповідав про випускні екзамени, що чекають влітку, про роботу, орендовану квартиру, міське життя. Володя сидів мовчки та якось зовсім байдуже слухав всі ці балачки. Зібравши зі столу, кожен пішов до своєї кімнати. Зранку Ольга на комоді побачила якусь записку. То був почерк Володі: «Мамо, не шукайте мене. Набридло таке життя. Їду далеко.» Вона помчалася до кімнати, де ночував син, відчинила, та ліжко вже було пустим.
Ольгу заспокоювала невістка, Василь нервово відраховував сердечні каплі у воду. Розсудливий та добродушний, він ніяк не міг збагнути поведінки брата. Як можна так ставитися до матері? Настільки зневажати її чи не любити?
Ольга розридалася:- Я завжди однаково ростила вас, ставилася добре. Ніколи не робила ніякої різниці. Як можна було так вчинити зі мною…Я ж рідна мати.
