Ми з дружиною рано одружилися, причиною нашого раннього шлюбу була вагітність Оксани, так звали мою дружину. Тобто, в кожного з нас була своя улюблена робота, ми з нею зустрічалися, але про одруження ні я, ні вона навіть не замислювалися найближчим часом.Тому було важко прийняти той факт, що Оксана вагітна, але й про можливість позбуватися дитини в нас навіть думки не було. Якщо так має бути, то значить на все свій час. Оксана виносила здорову дитину. Народився в нас спочатку син. Він був дуже красивий, схожий до речі на мого дідуся. Він також був таким красивим і сильним. Ми з Оксаною переїхали на знімну квартиру і почали виховувати нашого синочка. Назвали його Артуром. Ми розуміли обоє, що народилася дитина, витрати йдуть ще більші, дружина не працює, бо мусить годувати ще груддю дитину, тай від держави багато не дочекаєшся. У нас з дружиною до нашого шлюбу були дуже різні напрямки у роботі і як би дивно це не звучало, але Оксана заробляла більше за мене. Тай посада в неї була чудова, шкода було забувати аж на три роки про роботу, доглядаючи дитину в декреті. Тому ми твердо вирішили, що вона вийде працювати, а я буду вдома, тоді нам точно вистачить, щоб прогодувати всю сім’ю і навіть ще відкласти трохи заощаджень.
Пройшло пів року і Оксана вийшла на роботу. Я кожного дня проводив з сином на початку було складно звикнути. Кожен період маленьої дитини проходив по різному. То Артур не спав по ночах, то в нього різалися зубки. Він інколи так кричав, що я думав, що вже не витримаю і здам всі свої позиції. Мене це нервувало і забирало дуже багато сил. Потім син почав повзати і до всього лізти, всі дрібні речі, вазони в домі повинні були бути заховані. Одного разу, Артур розсипав муку, і почав нею гратися, він так щиро сміявся і довго щось там говорив своїми словами, що я зрозумів ні в якому разі на дитину не потрібно кричати, треба приймати кожен вчинок дитини і його аналізувати і тішитися, що доля дарує нам таке щастя бути батьками, адже діти це наш крок у вічність.
