У моєї матері було лише двоє дітей: я та моя сестра, Марина. Ми давно уже живемо своїм життям, в окремих оселях зі своїми сім’ями. Я намагалася завжди допомагати старенькій неньці, оскільки та живе тепер зовсім сама та ще й на одну пенсію. Ви ж знаєте які виплати у літніх людей в нашій країні? Ледве на кусок хліба вистачає, не кажу уже про необхідного лікарства.
А от моя сестра зовсім не давалася чути, – максимум зателефонує на свята привітати. Хоча минулого року навіть забула про день народження матері. Я тоді такий скандал вчинила. Головне, її житло зовсім неподалік, вона може хоч не кожного дня відвідувати стареньку.
Нещодавно з новин ми дізналися, що ціна на нерухомість різко піднялася, деякі продовольчі товари також коштуватимуть дорожче. Проте, окрім того, пенсії також підвищують, що дуже мене потішило. Здається, такій інформації зраділа не лише я.
Зовсім скоро сестра забрала до себе матір, а її хату продала. «Оце так швидкість» – подумалося мені. За той невеликий клаптик землі уторгувалися чималі гроші. Тепер наша мама жила з нею. Можна б було подумати, що все добре. Сестра піклується про літню людину, не дає їй нудьгувати, завжди нагодує, придбає все необхідне. Якби ж було все так радісно.
Відтоді ненька щодня телефонує мені та скаржиться на погані умови – Марина не дає спокою, все свариться, не дає вийти погуляти, докоряє, коли матір хоче просто допомогти по хазяйству. До того ж пенсійну картку також відібрали, тепер ті гроші йдуть на оплату комунальних послуг, яким то майже повністю користуються сестра із сім’єю, – матері не дозволяють навіть душ приймати частіше ніж раз на тиждень. Ви собі можете таке уявити?
У мене серце боліло щоразу, коли я це чула. Тож вирішила будь-якими силами забрати рідну людину до себе. Хоч, скажу чесно, у мене двокімнатна квартира – в одній кімнаті живу я з чоловіком, в другій – двоє наших синів, – матері просто ніде подітися, та я готова перебратися на кухню, лиш би їй добре жилося.
Міжродинна сварка тривала близько місяця, поки я самостійно не приїхала до будинку сестри та не зібрала речі. Банківську картку ми заблокували і виготовили нову, яка тепер належить матері, як і має бути. А з Мариною ми більше не спілкуємося, – вона мені більше не сім’я.