Ще з дитинства я була не потрібна своїм заможним батькам

Я завжди хотіла братика, або сестричку, але, на жаль, так і залишилася одна в сім’ї. Моїм батькам до мене не було ніякого діла, тим більше до інших. Хоч вони й вели надто правильний спосіб життя, але були зациклені лише на собі.

Батько завжди працював, пропадав на роботі, а мати займалася собою, своїм саморозвитком і красою, як вона казала, і то так, що вдома не було чого їсти. Я була завжди сама по собі: гралася наодинці, сама готувалася до школи, вчила уроки, ба навіть, самостійно записувалась та відчувала різноманітні гуртки для дітей. Знаєте, через мамину байдужість іноді доводилося просити їжу у бабусі, яка швидко прибігала до мене із каструлею борщу чи мискою вареників.

Я її дуже любила – свою бабусю, але мама з нею теж не дуже спілкувалася, через це вона до нас майже не приходила. Я любила виходити з дому вранці, а коли поверталася то відразу засинала, щоб навіть не бачити матір, з якою так хотілося поговорити, а у неї завжди не було на мене часу.

Інколи я чула від інших людей, що мені дуже пощастило, адже сім’я забезпечене, батьки купують мені дорогі речі, зможуть дозволити оплатити будь-яке навчання, завжди маю найкращі іграшки. А хіба у цьому щастя? Якщо навіть зі мною ніхто не спілкується. Я немовби пташка, закрита у золоту клітку.

У старших класах, коли я подружилася із деякими однокласники, мені хотілося, що вони скрасили мою самотність і якомога частіше в нас ночували. Проте батько швидко це заборонив. Ви б знали як я багато плакала. Потім познайомилася з хлопцем, який сам зі столиці, а у моє місто приїхав просто у гості до друга. На той час мені було уже 18, якраз закінчувала 11 клас.

До кінця його перебування тут, ми почали зустрічатись, тому зробив мені пропозицію поїхати з ним. Я подумала, що найкращий шанс вирватись. Коли я про це все згадую, я постійно плачу і я безмежно вдячна долі, що тоді я погодилась. Зараз ми щасливі та одружені, а я очікую на дитину. Батьки навіть про мене не згадують, а могли хоча б зателефонувати. Про внука не знають, я вирішила, що їм не обов’язково знати. Яка різниця, якщо ця дитина все одно не буде потрібна своїм дідусю і бабусі.

Оцініть статтю
Ще з дитинства я була не потрібна своїм заможним батькам