Мій приятель Павло багато років тому мав необережніть стати хрещеним батьком сина свого друга. І потім він дуже пожалів про це. А все через те, що його головним обов’язком виявилося не те, що він мав би займатися духовним і моральним виховання похресника, а саме дарувати подарунки на всі свята, які тільки можуть бути. А найголовніше, що подарунки мали бути дороговартісні і найкращі.
І коли ще з подарунками на день народження і на день святого Миколая Павло змирювався і навіть сам прагнув зробити дитині приємне, то нагадування про інші свята його просто нервували. Це все було просто здирництво якесь. Паша розповідав, що батько хлопчика телефонував йому і казав:
– На наступний тиждень у Анатолія,так звали похресника, іменини, приходи до нас в гості на чай. І якщо не знаєш, що подарувати, то купи йому щось потрібне. Називав список речей, які необхідні його синові. Та й ще з наглістю відправляв у приватні повідомлення посилання нате, що бажає його дитина. Я радив Павлові поставити в цій ситуації всі крапки над і. Просто сказати, що він думає. Говорив, щоб він відповів другові Максиму все, що він хоче і як правильно це все бачить. Але мій приятель казав, що вже давно пора було з тим щось робити, зараз пізно. І стосунки він не хотів псувати з Максимом, бо все ж таки це був його найвідданіший друг, ще з дитинства. Цього року похресник Павла закінчує одинадцятий клас. От і вирішили на хресного тата повісити покупку випускного костюма.
– Ти ж хрещений, повинен допомагати Анатолію і робити приємні сюрпризи. От і разом підемо на випускний бал підтримаємо хлопчину.- казав Максим Павлові.
Мій друг жалівся мені і казав:
– З чого б це я повинен купляти той костюм. Вони думають, якщо я працюю на нормальній, високооплачуваній роботі, то грошей маю так багато, що я можу ними розкидуватися.
На що я відповів своєму приятелеві:
– Ну ти ж ніколи не відмовлявся робити похреснику приємні подарунки, от і зараз іди і отримуй задоволення від того, що будеш обирати вбрання, в якому він піде на випускний бал. Ну і, звичайно, Павло відкинув всі свої незадоволення з цього приводу і пішов вибирати костюм для Толіка. Придивитися, прицінитися і може, навіть щось купити.
Через декілька днів телефонує до мене Паша і каже:
– Ти собі не можеш уявити, які зараз дорогі костюми. За нормальний треба віддати близько семи тисяч гривень. А на решту я навіть дивитися не хотів, бо вони були просто жахливі, хоч і ціна нормальна. От і придивився один за сім тисяч, а інший за дев’ять. Дорогий, звісно, але що не зробиш для власного хрещеного сина. Я тільки посміявся з друга і бачив, що не дивлячись на всі свої недовольства з приводу цієї покупки, він всеодно купить дорогий костюм на випускний бал. Але потім сталося ще дещо цікаве. Прийшов час, коли все почали масово закривати, наступив карантин і діти перейшли на дистанційне навчання. Все відмінили і випускні вечори в тому числі. І тут зустрічаю Павла і він мені каже:
– Як же добре, що все відмінили. Тепер не буду витрачати стільки грошей на річ, яку одягнеш декілька разів і все. Але випускний це класно, це буває тільки раз в житті. Звичайно, шкода дітей, адже вони так хотіли цьго свята- говорив Павло.
