Наш рід є дуже старовинним. Ще від далеких родичів ми отримали в спадок каблучку. Дорогоцінна реліквія з рубіном. Бабуся розповідала, що це ще якийсь сотник подарував на заручини нашій прабабусі. З того часу перстень переходив з покоління в покоління і став символом вічного кохання.
Але в такі розповіді часто вриваються реалії сучасного життя. У нашій сім’ї два брати. Я старший Олексій, а мій брат Святослав. Згідно з звичаєм, каблучку мала отримати обраниця старшого брата. Проте доля змінила плани.
Я довгий час навчався і працював за кордоном. У мене не було ні часу, ні бажання заводити романтичні стосунки з дівчатами. В першу чергу мене цікавив особистий розвиток, а кохання прийде само собою, його не потрібно шукати.
Брат залишився на батьківщині. Він змалечку любив працювати на землі, тому з часом заснував свій аграрний бізнес. А гарному господарю, потрібна гарна господиня. Так невдовзі відбулось знайомство з Русею. Вона була красива мов писанка, пишна мов пава, та надзвичайно добра і щира. Не дивно, що Святослав втратив дар мови, коли вперше її побачив.
Невдовзі, брат повідомив батькам, що хоче заручитися з коханою. Для цього йому звичайно потрібен був безцінний перстень. Проте батьки відмовили йому. Вони сказали, що згідно з правилами воно має належати мені.
Я пояснював їм, що не планую одружуватись найближчим часом і сумніваюсь, що взагалі вже зможу знайти пару. Батьки були невблаганні. А брат образився на мене. Звісно, причина була не в мені, але в цей час він був злий на цілий світ.
Тоді я вирішив поговорити з ним. У мене була геніальна ідея. Потрібно було придумати причину, через яку весілля мало статись майже одразу. Не довго думаючи, було вирішено сказати батькам, що наречена вагітна. Так все і сталось, батьки не запідозрили оману. Заручини були дуже веселі, але виявилось, що Руся дійсно чекає первістка.
Згодом, відгуляли весілля. Я не бачив ніде у світі більш закоханих молодят. Всім здавалось, що їхні долі переплелися ще на небесах. На забаві я познайомився з Катею. Вона перша і єдина дівчина, яка запала мені в серце. Через півтори роки ми також відгуляли весілля. Для своєї коханої, мені прийшлось знайти не менш гарну прикрасу. Проте, не з червоним, а блакитним каменем.
Наші діти вже дорослі, скоро вони приведуть своїх коханих у батьківський дім. Надіюсь, каблучка яку я подарував своїй дружині також стане реліквією і дітям не прийдеться сваритись через старовинні звичаї.
