Сім’я Ярослава руйнувалася з шаленою швидкістю. Його дружина, влаштувавшись на роботу після тривалої п’ятирічної декретної відпустки, раптово перетворилась на холостячку-гульвісу. Вона почала часто повертатися додому пізно ввечері, затримуючись в офісі чи на гулянці з колегами, приносити букети квітів, дорогі коштовності та інші подарунки, вартість яких у декілька разів перевищувала сімейний річний бюджет. У жінки з’явився інший чоловік, і більше нічого її не цікавило. Здавалося, вона зовсім забула про двох маленьких принцес, які щовечора плакали перед сном, так і не дочекавшись казки від мами. Останньою краплею стала ніч, коли Ольга не прийшла додому ночувати і вимкнула телефон до ранку.
Ярослав зрозумів, що потрібно забирати доньок, які вже декілька місяців не бачили маму, і починати нове життя. Його зупиняло лише одне: єдина людина, до якої він може звернутися за допомогою, не спілкується з ним вже 10 років.
– Тобі варто забути давні образи та помиритися з батьком, – щоразу повторював Ярославу його друг. – Минуле вже не повернеш і не виправиш. З ним потрібно змиритися і відпустити цей тягар. Розкажи все як є, хоча б заради своїх дівчаток. Їм боляче бачити щодня, що вони не потрібні мамі, вона ж з малечею навіть не розмовляє.
Ярослав не знав, що робити далі, але розумів, що потрібно діяти, та ще й сварка з батьком протягом багатьох років лежить каменем на серці.
Олександр Петрович, тато Ярослава, зараз живе у великому двоповерховому приватному будинку з дружиною і трирічним синочком. Має гарну роботу і хороших друзів. Здавалося б, все ідеально і немає приводів для суму. Але тільки на перший погляд. Олександр Петрович часто сумує за сином, а лише думка про двох русявих онучок, які його зовсім не знають, рве душу на тисячі дрібних шматочків. Почуття провини не покидає чоловіка ось уже сім років.
Маленький Ярославчик ріс серед злиднів та постійних сварок батьків. Його мама, Тетяна Василівна, з усіх сил намагалася зробити дитинство свого єдиного синочка щасливим. Але всі старання були марними, адже все, що можна було продати чи обміняти, тато спускав на горілку. Тому, вступивши до технікуму, Ярослав пішов з дому у гуртожиток і відрікся від батька. Приїжджаючи в гості до мами він старанно ігнорував батька. Хлопець не міг пробачити тих численних синців і образ, що сипались на їх голову, коли тато повертався додому без настрою та «під градусом». Через три роки серце матері не витримало постійних п’яних розбірок, і вона померла. Це стало переломним моментом у житті чоловіків.
Після смерті дружини Олександр Петрович кинув пияцтво, знайшов гарну роботу, а через декілька років одружився. А Ярослав, вважаючи тата винним у смерті матері, викреслив його зі свого життя. Заручини та весілля, народження донечок, їхні хрестини – на всіх цих подіях були тільки батьки Ольги. Вони любили своїх онучок, але з недовірою ставилися до Ярослава, адже знали, що схильність до алкоголізму може мати і їх зять. Тому, побачивши негаразди у родині доньки, швидко вирішили, що проблема саме у хлопцеві, а Ольга робить усе можливе, щоб зберегти сім’ю.
– У твого старшого сина проблеми, сам залишився з дітьми. Може допоможеш? – запитав у Олександра Петровича його колега, який був сусідом Ярослава. – Я б свою дитину у біді не кинув, які б чвари між нами не були. У твоєму будинку місця всім вистачить.
Перед Олександром Петровичем постав непростий вибір: тихе та спокійне життя, до якого звик, чи переступити свою гордість і запропонувати допомогу синові, попросивши вибачення. Але як сприйме зміни його дружина? Чи буде рада трьом зовсім незнайомим жителям у своєму будинку? Чи варто ризикувати? Чи не зруйнується ще одна сім’я?
