Слова вдячності мали надзвичайну силу.

Одного разу зі мною трапилася подія над якою я задумалася і вирішила, що все ж таки добро переможе зл0. Я жила зі своїм батьком. Він частенько х8орів, тому як такого свого особистого життя в мене не було. Я не могла привести додому коханого хлопця, татусь трохи 0бурювався казав, що не хоче, щоб на нього х8орого звертали сторонні люди увагу. Я завжди сміялася з того, казала:- Татку, та ми всі люди, розуміємо як тобі 8ажко, не сприймай так близько все до серця. Якось потроху я почала умовляти тата познайомити його зі своїм Андрієм, так звали мого обранця. Він погодився, нарешті. Відбулася зустріч про яку я так давно мріяла. Я приготувала смачний обід, посадила своїх мужчин за стіл і ми почали святкувати наше знайомство. Андрійко дуже сподобався моєму батькові, на диво. От і від того часу ми часто зустрічалися у мене вдома.

Михайло Тарасович, так звали мого татуня, навіть інколи сам питав, коли вже до мене прийде майбутній зять. Якось пройшло трохи часу, ми з коханим назбирали грошей і вирішили одружитися. Великого весілля не було, тільки так, найближчі люди. Ще я пам’ятаю покликала свою колегу по роботі Аліну, вона була крім того, мені ще й близькою подругою. Після одруження ми вирішили жити у мене, я не могла покинути рідну людину, тому й прийшлося доглядати за ним і водночас будувати власну сім’ю. Жили ми втрьох мирно. Я працювала на роботі, була головним бухгалтером у місцевому супермаркеті. А мій Андрій працював охоронцем. Пройшло трохи часу і чоловік запропонував мені купити собаку. Я була не проти тваринок, любила, але от чи тато захоче, сказала я коханому. Після важкого робочого дня ми вирішили обговорити з ним тему домашнього улюбленця у квартирі. І ви знаєте, його навіть не прийшлося вмовляти, одразу дав добро, як то кажуть.

Через місяць у нашій сім’ї було поповнення, собака Коржик. Не знаю чому, але нам дуже подобалася ця кличка. Батько так захопився новим жителем, що інколи забував навіть пити свої ліки. Він і на прогулянку водив собачку, і команди з ним різні вивчав. Одним словом для Михайла Тарасовича це була потіха, а для нас радість, бо він хоч трохи забував про свої хвороби. Єдине питання, яке мене дуже турбувало на той час, так це чому я не можу завагітніти. Ми так з Андрієм старалися і лікарів почали відвідувати. І препарати різні дорогі приймали, тільки для того, щоб нарешті почути цей прекрасний сміх і радіти життю. Але чомусь не получалося. Одного разу у нашу родину прийшла якась чорна смуга, як то кажуть, я не могла дати собі раду з усім. Татко дуже захворів знову, потрапив у лікарню, Андрійка звільнили з роботи. Та ще й Коржика нещодавно переїхала машина, його очікувала операція. Не знаю, що трапилося, але все пішло якось шкереберть.

Я хіба просила у Бога, щоб з батьком було все добре і всі ці проблеми як найшвидше закінчилися. Поверталася якось з роботи і мала забігти до татуся в лікарню, треба було йому віднести їсти, бо Андрій не міг, займався пошуком нової роботи. Виходячи з супермаркету, де я працювала, побачила як стоїть старенький дідусь і продає яблука. В нього все тіло тряслося від старості. Так шкода мені його стало, підійшла і попросила кілограм яблучок. Ой, він ще і їх за безцінь продавав, бідолашний. Мені стало ніяково і я заплатила за ті яблука у три рази більше. Старенький сказав мені:- Доню та тут забагато, візьми решту. Я просто розвернулася і пішла, тільки почула у свій слід:- От нехай тобі по життю везе і дай Боже тобі і твоїм сім’ї достатку і здоров’я. Ви знаєте ці слова так мене підбадьорили, що хотілося забути про все погане і вірити у справжнє щастя. Справді, пройшов тиждень, а я згадувала того дідуся. Батько мій одужав, його виписали з лікарні і сказали, що стан покращився в багато разів, Коржику зробили операцію, казав ветеринар, що ще нас всіх переживе ця собацюра, чоловік знайшов нову роботу, кращу і більш оплачувану. А найголовніша моя подія, так це те, що я скоро стану мамою. Як же я раділа й згадувала того бідолашного старика. Яка сила в його словах вдячності була. Інколи просто потрібно на хвилинку задуматися, а може в цьому світі комусь в рази важче, ніж тобі й просто допомагати один одному і це воздасться вам сторицею.

Оцініть статтю
Слова вдячності мали надзвичайну силу.