– Дача з горОдом у нас – це таке собі тещене сімейне гніздо.
Але дача у нас в родині – це не необхідність, а, так – тещине хобі.
Все це знаходиться за 200 км від міста, це 2,5 години на електричці, потім до будинку 30 хвилин пішки. З урахуванням всіх витрат – врожай виходить «золотий». На ці гроші, мені здається, можна купити машину.
Але теща вважає, що це питання виживання, тому що потрібно обов’язково, щоб всі помідори були свої, щоб все було ідеально: «Ось, всі сусіди вже підв’язали, а я ще не підв’язала».
Навесні у нас виник к0нфлікт інтересів. Через те, що вона працює 2 дні на тиждень, а 2 дні відпочиває, ну, зрозуміло ж, що це важкий графік. І часто наші плани виявляються другорядними – тобто неважливо, чи є вони у нас – потрібно їхати в село в суботу або неділю.
У дитини лізли зуби. У нас це завжди цирк і б0жевільня в одному флаконі. Ми з дружиною ночами не спали, думали, хоч у вихідні відпочинемо. Але ні, треба на горОд їхати, терміново, ось сьогодні, в дощ. Куди діватися, поїхали.
Я намагаюся пояснити, домовитися: це ваше хобі, і давайте будемо ставитися до цього як хобі. Тим не менш, постійно натякає на те, що ми могли б там частіше з’являтися.
Або: «Я вас більше ніколи ні про що просити не буду» з кинутої трубкою. ГорОд – це головне.
До речі, овочі ростуть в таких кількостях, що вона фактично змушує нас все це потім забирати.
Тобто спочатку ми боремося за врожай, а потім – з урожаєм.
Замість того, щоб все це господарство оптимізувати, вибрати посильний обсяг робіт, який нормально б поєднувався з її життям.
Гадаю, що незабаром я скажу їй: «Не потрібні нам ваші морквини, ростіть їх самі, ми краще підемо і купимо». Розумію, що для неї це частина життя, вона все-таки рідна людина для онука та дружини.
Складно це все. Я за те, щоб полегшувати собі життя, а не ускладнювати. Якби теща приїжджала на дачу просто розвіятися, питань було б менше.
